нічого не відповів батькові. Він намагався спробувати побачити майбутнє свого племінника і зрозуміти, чи дійсно у Позвізда може бути великокняже майбутнє. Намагався, але безуспішно. Перед його очима пробігали різні картини, можливо для когось важливі, а можливо ні, але серед цих образів не було малого великокняжого нащадка.
– Думаю, що Великий князь покликав вас, батьку, не заради Позвізда, – промовив Святовид, – він мабуть потребує вашої допомоги чи поради у якійсь нагальній, а можливо делікатній справі.
– Ти у цьому впевнений? – Добромир не хотів йняти віри те, у що його потаємні сподівання в одну мить починають перетворюватися на примарну ілюзію.
– Я не можу стверджувати напевне, – примруживши повіки промовив волхв, – але я не бачу Позвізда поруч із Великим князем.
– Не бачиш? – ці слова Святовида стурбували старого боярина і він уважно подивився на сина. – А що ти бачиш? Чи вірніше, кого ти бачиш поряд із Володимиром?
Святовид відповів не відразу. Деякий час вони їхали мовчки, кожен думаючи про своє.
– Я бачу дорогу. Довгу дорогу, на краю якої стоїть жінка. Красива жінка. Не наша. Мабуть, чужинка. Вона бліда стоїть на високому березі річки. Річка широка і глибока. Вона розділяє чужинку і Великого князя, який стоїть на іншому, протилежному березі. Він поривається до іншого берега, хоче здолати водяну перепону, але не може, тому що ріка наповнена не водою, а кров’ю людською, – Святовид раптово завершив свою оповідь, так само, як він її і розпочав.
Добромир вражено вислухав почуте. Його думки перемішалися. Старий боярин відчув сердечний щем і жаль за старими часами, які пішли у минуле. А нові часи починали лякати своєю непередбачуваністю.
– Насуваються часи, коли живі будуть заздрити м… – Святовид запнувся на останньому слові, усвідомлюючи страшну суть цих пророчих слів, підвівши погляд і подивившись на батька, який вражено слухав сина.
– Ти говориш, сину, надто важкі і страшні слова, – після невеликої паузи усвідомлення промовив старий боярин, – але якщо вони пророчі, то ти маєш сказати, що нам зробити, щоб цьому завадити?
Святовид мовчав. У його голові вертілася відповідь, підказана Богами, але він не наважувався її сказати батькові. А той спостерігав за сином, чекаючи відповіді. І коли Добромир думав, що він вже не дочекається відповіді від сина, можливо, тому, що тієї відповіді просто немає, старий боярин почув страшні слова, які прошепотів Святовид: «Вбити Великого князя».
Шокований почутим, Добромир аж відсахнувся від сина. Він не йняв віри почутому, не розуміючи, які страшні видіння відкрилися Святовиду. Старого боярина розривали суперечливі відчуття. З одного боку, він ніяким чином не ставив під сумнів зв’язок сина з Богами, але з давніх часів вважалося, що волхв, який жадає смерті Володаря рідних земель, є відступником. Волхви направляли Великих князів, спрямовуючи їхній хід у руслі, яке було угодне Богам, але ніколи волхв не міг відправити на смерть володаря,
