купу, підкопуючи з боків, щоб більше обсипалося згори. Вони ходили туди-сюди, від купи до вантажівки, і, після трьох таких мандрівок, коли на споді поменшало попелу, звідти висунулося щось вціліле.
Можливо, вони були вогкі. Можливо, багаття горіло недостатньо довго, і полум’я не проникло у той закуток, де вони лежали. Та, хоч як би там було, вони збилися докупи серед попелу і тремтіли. Вцілілі.
– Три книжки, – тихесенько промовила Лізель і глянула на спини чоловіків.
– Ну ж бо, – сказав один з них. – Рухайтесь там. Я помираю з голоду.
Вони підійшли до вантажівки.
Трійко книжок вистромили з попелу свої носи.
Лізель наблизилась.
Жар досі парував і грів дівчинку, яка стояла біля підніжжя попільної купи. Простягнула руку – і її вжалило, та за другим разом вона постаралася зробити усе якомога швидше. Лізель вчепилася в найближчу книжку. Та була гарячою, а також вогкою. Обгоріли лише краї, досередини полум’я не дісталося.
Книжка була блакитного кольору.
На дотик обкладинка була немов сплетена з сотень туго натягнутих і спресованих ниток. Поверх ниток було викарбувано червоні літери. Єдине слово, яке Лізель встигла прочитати – «плечима». На інші слова не було часу, до того ж виникла проблема. Дим.
Обкладинка диміла, поки Лізель, перекидаючи її в руках, квапилася геть. Вона опустила голову, а хвороблива привабливість адреналіну з кожним кроком ставала небезпечнішою. Дівчинка встигла зробити чотирнадцять кроків, коли пролунав голос.
Він гримнув позаду.
– Агов!
Вона вже хотіла побігти назад і кинути книжку на купу, але не змогла. Єдине, на що вона спромоглася, – озирнутися.
– Тут ще не все згоріло! – це озвався один з прибиральників. Він не дивився на дівчинку, його погляд, радше, був звернений до людей біля ратуші.
– То ще раз підпали! – пролунало у відповідь. – І простеж , щоб цього разу згоріло все.
– Здається, воно відсиріло.
– Ісус, Марія і Йосип, невже мені доведеться все робити самому? – Поряд пролунали кроки. Це був мер, у чорному плащі поверх нацистської форми. Він не помітив дівчинки, яка застигла неподалік.
Їй відлягло від серця.
Захват від того, що її не помітили!
Книжка трохи охолола, і її вже можна заховати під форму. Спершу на грудях було тепло і приємно. Та щойно дівчинка зробила декілька кроків, книжка почала знову нагріватися.
Поки Лізель дійшла до тата і Вольфґанґа Еделя, книжка почала її обпалювати. Здавалося, що вона спалахнула.
Двоє чоловіків глянули на дівчинку.
Вона усміхнулась.
Тієї
