похитнулася й осіла на сходах, а Ганс сидів біля неї, затуливши обличчя долонями. Комусь могло здатися, що на церковних східцях примостився собі якийсь високий, зсутулений і обтяжений проблемами чоловік, але це було не так. За той час Лізель і гадки не мала, що її прийомний тато, Ганс Губерманн, ламав собі голову над однією з найнебезпечніших для німця дилем. Більше того, ця дилема займала його думки ось уже майже рік.
– Тату?
Здивування, що звучало у її голосі, напливло на дівчинку і скувало. Вона хотіла втекти, але не могла. Watschen від черниць і Рози вона ще могла стерпіти, але татова прочуханка нестерпно їй боліла. Руки відірвалися від татового обличчя, і він знайшов у собі сили знову заговорити:
– Ти можеш казати це вдома, – промовив він, сумовито оглядаючи щоку Лізель. – Але ніколи не говори такого на вулиці, в школі, в БДМ – ніколи! – Він став перед нею і підняв за плечі. Потрусив. – Ти чуєш мене?
З широко розплющеними очима, ніби вона потрапила у капкан, Лізель покірно кивнула.
Правду кажучи, це була репетиція майбутньої лекції, коли найгірші страхи Ганса Губерманна, трохи пізніше того ж року, раннього листопадового ранку прибудуть на Небесну вулицю.
– От і добре. – Він опустив її на місце. – А тепер давай-но спробуємо… – Біля підніжжя східців тато виструнчився і витягнув руку. Сорок п’ять градусів. – «Heil Hitler ».
Лізель підвелася і теж витягнула руку. З великою мукою вона повторила за татом «Heil Hitler ». Це було неабияке видовище – одинадцятирічна дівчинка на східцях церкви, з усіх сил намагаючись не заплакати, салютує фюреру , а голоси у тата за плечима кришать і шматують темну купу на задньому плані.
– Ми все ще друзі?
Десь за чверть години тато, на знак примирення, простягнув дівчинці руку з папером і тютюном, який нещодавно отримав. Не промовивши й слова, Лізель понуро простягнула свою і взялася скручувати цигарки.
Вони просиділи там ще якийсь час, разом.
Дим звивався татові поза плечі.
Через якихось десять хвилин хвіртка до крадіжок ледь-ледь прочиниться, а Лізель Мемінґер ще трохи її відхилить і прослизне досередини.
Як згодом довідається Лізель, гарній крадійці потрібно багато вмінь.
Вправність. Рішучість. Швидкість.
Проте куди важливішою за попередні була ще одна, остання вимога.
Удача.
А втім.
Забудьте про десять хвилин.
Хвіртка уже прочиняється.
Книжка з вогню
Темрява опустилася шматками, і, щойно догоріла цигарка, Лізель і Ганс Губерманн підвелися, щоб іти додому. Аби покинути площу, їм слід було оминути згарище і маленьким бічним провулком вийти на Мюнхенську вулицю. Вони туди не дійшли.
Їх покликав підстаркуватий тесля на ім’я Вольфґанґ Едель. Він зводив трибуну, на якій стояли і милувалися багаттям великі цабе з Нацистської партії, а тепер він її розбирав.
– Ганс
