style="font-size:15px;"> Дивно, але дівчинку ця думка не розтривожила, а, радше, якось незрозуміло заспокоїла.
Темрява, світло.
Яка між ними різниця?
Нічні кошмари поселилися і тут, і там, коли крадійка книжок насправді почала усвідомлювати, що відбувається і як тепер буде завжди. Вона, принаймні, може підготуватися. Можливо, саме тому, коли у день народження фюрера відповідь на усі мамині страждання постала перед дівчинкою без прикрас, вона змогла відповісти, незважаючи на свою розгубленість і свій вік.
Лізель Мемінґер була готова.
Із днем народження, пане Гітлер.
Довгих років життя.
День народження Гітлера, 1940 рік
Усупереч усій безнадійності Лізель щодня зазирала до поштової скриньки – цілий березень і майже половину квітня. Навіть попри те, що пані Гайнріх, яку викликав Ганс, повідомила Губерманнам, що управління опіки втратило зв’язок з Паулою Мемінґер. Дівчинка все одно не здавалася, проте, як ви можете здогадатися, щодня перевіряючи пошту, вона нічого не знаходила.
Молькінґ, як і вся Німеччина, був заклопотаний підготовкою до дня народження Гітлера. Цього року, зважаючи на перебіг війни і нинішню виграшну позицію Гітлера, місцеві нацистські радикали прагнули організувати особливо гідне святкування. Буде парад. Марш. Музика. Співи. А ще – багаття.
Поки Лізель обходила Молькінґ, забираючи і розносячи прання, члени нацистської партії збирали поживу для вогню. Декілька разів вона бачила, як чоловіки і жінки стукали в двері і запитували мешканців, чи ті, бува, не мають речей, яких варто позбутися чи знищити. Татовий примірник «Молькінґ Експресс» оголошував, що на головній площі міста буде святкове багаття, і всі члени місцевих підрозділів «Гітлер’юґенд» мають бути присутні. Це багаття вшанує не тільки день народження фюрера , а й перемогу над ворогами і перешкодами, що стримували Німеччину з часу закінчення Першої світової війни. «Будь-які речі, – вимагала газета, – з тих часів – газети, плакати, книжки, прапори та іншу ворожу пропаганду – необхідно віднести до відділення Нацистської партії на Мюнхенській вулиці». Навіть вулицю Шиллера – дорогу жовтих зірок, що досі чекала реконструкції, – ще раз обнишпорили у пошуках чого-небудь, будь-чого, що можна спалити на славу фюрера. Не було б нічого дивного, якби деякі партійці кудись зникли, щоб надрукувати тисячу-дві книжок чи плакатів морально-згубного змісту, лише для того, щоб потім їх спалити.
Усе було готово до неперевершеного 20 квітня. Цей день стане днем багать і схвальних вигуків.
І книжкових крадіжок.
У домі Губерманнів цей ранок був цілком звичним.
– Той Saukerl знову виглядає з вікна, – сварилася Роза Губерманн. – Щодня, – продовжувала вона. – На що ти там весь час витріщаєшся?
– Ооох, – задоволено протягнув тато. Згори йому на спину спадав прапор. – Ти тільки глянь на цю жінку. – Він глянув через плече і лукаво посміхнувся Лізель. – От зараз вибіжу і наздожену її.
