але в усьому іншому була набагато приємнішою за Розу. Оскільки Труді жила і працювала покоївкою в багатому районі Мюнхена, вона, напевне, уже втомилася від дітей, але спромоглася декілька разів звернутися до Лізель усміхненим словом. У неї були м’які губи. І тихий голос.
Брат із сестрою разом приїхали додому мюнхенським потягом, і вже незабаром прокинулися старі протиріччя.
Молодий чоловік був нацистом. На думку Ганса-молодшого, його батько належав до покоління старої зношеної Німеччини – тієї, що дозволила, так би мовити, вилізти собі на голову, в той час як її народ страждав. Уже у підлітковому віці він знав, що його батька називають «Der Juden Maler» – єврейський маляр – за те, що він фарбував будинки євреїв. А тоді сталося те, що я невдовзі опишу вам у всіх подробицях – той день, коли Ганс провалився за крок від вступу до партії. Усім було відомо, що не слід замальовувати прокльони, написані на фасаді єврейської крамниці. Вважалося, що така поведінка шкодить Німеччині, а ще вона була шкідливою і для самого правопорушника.
– То що, вони тебе прийняли? – Ганс-молодший продовжив з того місця, де вони закінчили на Різдво.
– Прийняли куди?
– Здогадайся – в партію.
– Ні, вони, напевне, забули про мене.
– А ти хоч звертався до них ще раз? Ти не можеш просто сидіти і чекати, поки тебе поглине новий світ. Ти мусиш відірватися від крісла і стати його частиною – попри твої попередні помилки.
Тато глянув на нього:
– Помилки? У своєму житті я зробив чимало помилок, але те, що не вступив до Нацистської партії, я помилкою не вважаю. У них є моя заява – і ти знаєш про це, – але я не піду знову проситися. Я просто…
Саме тоді їх охопило сильне тремтіння.
Воно прослизнуло у вікно разом з протягом. Може, це був подих Третього рейху, що накопичував ще більшу силу. А може, це Європа знову вдихнула. Що б це не було, воно пронеслося поміж батьком і сином, коли їхні металеві очі зіштовхнулися, як дві бляшанки.
– Тобі завжди було начхати на цю країну, – сказав Ганс-молодший. – Тобі байдуже!
Татові очі почали іржавіти. Та це не зупинило його сина. Тепер він шукав причину, щоб присікатися до дівчинки. Розставивши сторч усі три свої книжки на столі, ніби на офіційних переговорах, Лізель беззвучно ворушила губами, читаючи одну з них.
– Що за непотріб читає це дівчисько? Їй слід читати «Mein Kampf» .
Лізель підняла очі.
– Не хвилюйся, Лізель, – промовив тато. – Читай. Він не розуміє, що каже.
Та Ганс- молодший ще не закінчив. Він наблизився і сказав:
– Ти або з фюрером , або проти нього – і мені здається, що ти проти нього. І завжди був.
Лізель вивчала обличчя Ганса-молодшого, її погляд прикували його тонкі губи і міцний ряд нижніх зубів.
– Це жалюгідно – щоб хтось стояв осторонь і навіть пальцем не поворухнув, поки вся нація розгрібає сміття на шляху до
