свою благодать.Ні, буть милосердним не грішно нітрохи —
Хай добрість в душі пророста.
Так хочеться вірити в краще… А поки
Подайте їм ради Христа.
Пишу я вам листа з чорнобильської зони,
Роз’їхались давно сусіди майже всі.
І світять у селі лиш три віконця сонні,
Лиш три живих вогні у мертвій полосі.
З криниці воду п’ю, трушу свої ренети.
Є кури, та яєць вже не несуть чомусь.
Ой, ноги так болять – це, може, ті рентгени,
Та в місці іншому я вже не приживусь.
Пишу я вам листа, синочки і внучата.
А де адресу взять? – не знаю і сама.
Схилилася набік дідівська наша хата
І хоче вас позвать, та голосу нема.
Невесело одній – лиш образи на стінці
І ваші фото теж в нерівному ряду.
Я з вами говорю, лишившись наодинці
Із каганцем сльози, що стишує біду.
Пишу я вам листа… Чи відішлю? – не знаю,
Не знаю, хто б то вам його довезти зміг.
Я материнський біль, печаль усього краю
В молитву заплету за все і за усіх.
Якщо тривожна вість до вас колись прилине,
То знайте, діточки, минаючи жалі:
Між дорогих хрестів, де спить уся родина,
Знайшла я спокій свій у батьківській землі.
Дрижить чомусь рука – хитаються рядочки,
У шибку загляда тужава гілка слив.
Я Бога лиш прошу, сини мої, синочки,
Щоб він вас поберіг, щоб вас благословив.
Україно, матінко кохана,
Розбрату тебе терзає зло.
Прикладу я до твоєї рани
Свого серця весняне тепло.
Затулю ним нашу пісню й мову
Від зневаги, зла і від образ.
Хай же верховоди випадкові
Не ведуть у чорну прірву нас.
Відійдіть з дороги, товстосуми,
Ви не Прометеї – лихварі.
Хай же Кобзарева горда дума
Нас єднає в злагоді й добрі.
Хай же правди спалахне багаття
І гризня закінчиться сумна,
Бо вождів в нас розвелось багато,
А Вкраїна – лиш одним одна.
Володимиру Осадціву
Нам є що сказати, нам є що послухать,
Хоч різні дороги в житті.
Але головне, що ми браття по духу,
Ми браття із ним по меті.
Дорога життя… Ой, не раз до загину
Його в даль чужинську вела,
Але де б не був – лиш одна Україна
Для нього святою була.
Холодні вітри залітали у душу,
Щоб гордість сховалась на дно,
Але серце знало – ніхто не засушить
Оте, що від батька дано.
Всміхнеться привітно, зустрінеться радо —
До жарту душа не сліпа…
Але до сих пір люте зло і неправда
І трусить його, і тіпа.
Гіркоти Вкраїни – це вічні дебати.
Загадка сердець не мина:
Де наші здобутки, де наші утрати,
Де гордість, де чорна вина?
Нам
