хистомСам Господь… Оце лиш головне!
А все інше – хай з опалим листом
Вітер днів од тебе віджене.
Може, ми вразливі маєм душі,
Але прикрого у цьому теж нема.
Наші душі літо не засушить
І не приморозить їх зима.
Наша пісня, друже, не остання,
Наша сила – ще в цимбали б’є,
Наша дружба як медівка давня —
Не п’янить, а сили додає.
В неї хлопця забрала війна.
Давня рана як прірва глибока.
І вже шостий десяток вона
Носить назву гірку: одинока.
Йде, вдягнувши стареньке пальто,
І сама – ніби горлиця сива.
Ні, не скаже їй «мамо» ніхто,
Бо нема ні дочки, ані сина.
Працювала… Одна і в гурті…
За весною котилося літо…
Але так й не знайшовся в житті
Той, хто міг би цю долю зігріти.
Хоч не гірша від інших була —
Незлоблива, струнка, кароока…
А вже осінь лягла до чола
І шепнула їй знов: одинока.
Відкотились надія і сміх,
Дощ у шибку вистукує дрібно.
І питаються очі німі:
І кому я, кому я потрібна?
Сива жінка – зів’ялий букет
У вікні, що ясніється збоку…
Я малюю мінорний портрет
І сльозою пишу: одинока.
В жіночій долі смак гіркий…
Хоч залишились вдома дітки,
Вкраїнські молоді жінки
Із дому їдуть на заробітки.
Далекий і нелегкий шлях —
Десь до Італії чи далі.
І в заклопотаних очах
Утіхи менше, ніж печалі.
Як щастя мало, як щастя мало —
Згадаймо істину стару.
А під вікном чекають маму,
Чекають доню і сестру.
Як сліз багато, як сліз багато,
Чому це сталось – не збагнеш.
А без жінок пустує хата
І рідний край пустує теж.
Куди ви їдете – скажіть,
Без вас розтоптуються душі…
Але людині треба жить,
І каже жінка: їхать мушу.
І правда ця неначе ніж,
Який заюшений криваво…
Чого ж ти бачиш і мовчиш,
Моя розгублена державо?
Ти цілиш в мене, лихотворе,
Але дрижить твоя рука.
Я проти тебе. Хто поборе?
Дуель ця буде нелегка.
Весняних див дереворити
Над головою я несу.
Ти ж прагнеш злістю загасити
Мою любов, мою ясу.
Свинцем брехні пробити хочеш
Ти віру, що з життя беру.
Примруживши злоспраглі очі,
Виважуєш ти кожен рух.
Ти цілиш довго, точно цілиш,
Щоб я упав, щоб в землю вгруз…
Ні, не поб’є моєї сили
Твоєї люті чорний туз.
Бо наді мною й перед мене
Землі і неба синій дах,
Ранкове марево зелене,
Застигле сонце в колосках.
Твій постріл… Димним злом наллятий…
Лиш
