могилам, святим образам.Не раз розлучались ми в кривді та горі,
Не раз розлучали нас недруги злі.
Та вірю: присохлий відірваний корінь
Ожити лиш може на рідній землі.
Я знаю – нелегко вертатися, сину,
Зустрівши в дорозі дощі і грозу.
Та є в тебе мати, та є Україна,
Що словом зігріє і витре сльозу.
Вмирали козаки на палі.
Який це біль, який це жах!
Та не було в очах печалі,
Бо несли волю на руках.
Листаю сторінки зітерті —
І оживає мужня рать.
Мабуть, людині легше вмерти,
Коли за що є помирать.
Тішуся тобою,
Бо живу для тебе,
І карбую в серці
Дороге ім’я.
Золотисте поле
І блакитне небо —
З цими кольорами
Поріднився я.
Обізвуся словом,
А відлунить пісня.
На шляху Чумацькім
Кінь копитом б’є.
Тут любові сонце
І зоря провісна,
Тут моє минуле
Й майбуття моє.
Вип’ю студениці
З чистої криниці —
І прибуде сили,
Що даєш мені,
Щоб не заточиться,
Щоб не похилиться,
Як колись зійдуся
З ворогом в борні.
На високу долю
Побажай удачі,
Щоб перебороти
Холод і грозу.
Побажай утіхи,
А коли заплачу,
Знай – це від любові,
Що в душі несу.
Рідна земле моя, —
Чую мужності дзвін.
Рідна земле моя, —
Бачу цвіть молоду.
По дорозі життя
Я іду на поклін,
До імення твого,
Україно, іду.
Старої Лаври віщий дзвін,
Зайти до храму просить він.
І спомин – ластівки крило
Летить туди, що відбуло.
Думки і давнішні жалі
Схилитись просять до землі,
Згадать, кого уже нема,
Хто жив на світі недарма.
Були ми в радості й біді —
Дзвонила Лавра і тоді.
І через даль, і через час
Той срібний дзвін знаходив нас.
Я чую Лаври Божий дзвін —
Такий близький й натхненний він.
Щоб день лихий нас обійшов,
Лунай, Печерський дзвоне, знов.
Київська Лавра – свята наша мати,
Наша молитва в ранкову годину.
Треба спинитися, не поспішати,
І помолитися за Україну.
Як осягнуть твою глибінь,
Твоїх висот зорю ласкаву?..
Хто б не були – ми тільки тінь
Твоїх страждань й твоєї слави.
Роки твою карбують мить,
Ростуть сини під небом синім…
Ні, ні, ще треба заслужить,
Щоб нарекла своїм ти сином.
…Зерном достигнуть в колоску,
Повірить правді, що не гнеться,
А кривду в темному кутку
Спалить
