цей крикливий, лютий пан.Будинки, гроші і багатство —
Це все грабунки та обман.
Найбільше тішивсь, як до зали
Скликав підлизників своїх,
Щоб ті улесливо казали:
– Ви, батьку, кращий за усіх.
Гуляв, кричав – летіла слина…
Та захворів, на мить притих
І вмер… І ні одна сльозина
Не впала із очей людських.
Чую шипіння, ойкання, грюки,
Прискають в очі підсмачені брехні…
В морі життя я розкрилюю руки —
Треба утриматись на поверхні.
Хвиля ударить то зліва, то справа,
Хвиля злітає, немов чорна птиця…
В морі життя не завжди треба плавать,
Треба уміти лиш – не утопиться.
Я хочу буть на тебе схожим,
Мій рідний краю – зелен дім,
З твоїм світанком, днем погожим,
З пшеничним усміхом твоїм.
З криниць веселим перехлюпом
Й завзяттям засіву і жнив,
З дівчам, яке всміхнулось любо,
Озвучивши краси мотив.
На тебе схожим хочу бути,
Щоб я – в тобі, а ти – в мені,
Із молодим зацвіттям рути,
З димком прив’ялим на стерні.
Щоб звали зорі вечорові
Мене, як іскорки надій,
Щоб грівся я в твоїй любові,
А ти навік лишавсь в моїй.
Хто перший, хто другий,
Хто нижчий, хто вищий?
Оцій суперечці,
Напевне, сто літ.
На власну дорогу
Онуки вже вийшли,
А ми про своє
Їм белькочемо вслід.
Хто перший, хто другий?..
Змагатись доволі —
І так ми зробились
Неначе чужі.
Нам треба, щоб врунився
Колос у полі
Й жила Україна
У щирій душі.
Діждалися волі —
Великого дива,
Вже час забувати
Незгоди старі.
Хто вищий, хто нижчий —
Хіба це важливо?
Була б рідна мати
У щасті й добрі.
Колючим камінням
Побита дорога,
Та вірять в майбутнє
Вкраїни сини.
Лише пам’ятаймо:
Єднання – від Бога,
А розбрат лукавий —
То клич сатани.
Зробились злодії панами —
Такий незрозумілий вік.
А правду хтось штовхнув до ями,
Щоб змив її брудний потік.
Талант й порядність у людини
Не пропускаються ніде.
Цінується лише єдине —
Хто більше хитро украде.
Чи ми сліпі, чи ми не гожі? —
Бо всі похнюплено мовчать.
Нікчема може вже за гроші
Купити генія печать.
І наша гордість, що на скронях
Сріблиться відблиском століть,
Перед пихатістю в поклоні
Неначе наймичка стоїть.
Гримлять палаци від овацій —
Гуляє
