іншого я не знайду: яничари,Дратувала їх мова своя.
За мідяк продавали вони на базарі
Твоє, мамо, пречисте ім’я.
Ой, міняли тебе, за що вимінять вдасться,
Віддавали за шмат ковбаси.
Бережи нас, Господь, від чужої напасті
І від власного лиха – спаси.
Хай приходить прозріння у віщій печалі,
Щоб серцями спокутувать гріх.
І встаєш ти, Вкраїно, на зло яничарам,
У відвазі героїв своїх.
Іван Мазепа… Скільки років
Горланили під вухо нам:
Це зрадник хитрий і жорстокий,
Хотів нас, не моргнувши оком,
Продать чужинцям, ніби крам.
Ой, що сказать? Хіба провина,
Що він був лицарем добра?
Лиш мав гаряче серце сина,
Бажав спасти тебе, Вкраїно,
Від ласки хижої Петра.
Народ не може буть народом,
Коли в душі плачі страшні.
Не поступивсь козацьким родом,
Не заховався, мовив гордо
Обманутій надії: ні!
Коли б такого сина мала
Ти, Україно, ще хоч раз —
То сто разів не помирала б
В обіймах царського вандала,
Не полотніла б від образ.
Не вмре героїв вічна шана,
Із болем змішана гірким.
І мудрість гетьмана державна,
І мужність козака Івана
До нас приходять крізь віки.
Літають думи понад степом,
Як пам’яті живі орли.
І слово проситься у небо:
Спасибі, гетьмане Мазепо,
Що в нашій долі Ви були.
Держава наша є й нема —
Блищить тризуб, тріпоче прапор,
Але в душі іще пітьма…
Ой, так далеко ще до правди.
Ще не знайшлись, немає тих,
Хто поборов і зло, й гординю
І вище помислів липких
Поставив долю України.
Чом рідна мова як чужа? —
Вона лише для антуражу.
І давню віру їсть іржа,
Бо не здолає силу вражу.
Нема поборників добра,
Щоб волі додали ще міці.
Сказати вголос вже пора,
Що є на світі українці.
Ні, кожен грає у своє.
А ми в безпам’ятстві і нині…
Держава є? Ну, може, є,
Але нема ще України.
Схиляю голову перед пам’яттю земляків-українців
Боронили свій дім, що горів у вогні.
В чому їхня вина?..
Димом очі пекла у вагоннім вікні
Чужина, чужина.
По етапах ішли, під прицілом вели
Той повстанський загін…
Та покірними все ж не були, як воли,
Бо несли волі дзвін.
Ой, того не пізнай і туди не ходи,
Де безправ’я тюрми.
Хоч дорога гінка, та щезають сліди
У снігах Колими.
У печальних очей не питай, не питай,
Що сховала зима…
Відібрала життя, відібрала літа
Колима, Колима.
Наче
