до всіх братів своїх Слав’ян, і почують крик її, і встане Слав’янщина, і не позостане ні царя, ні царевича, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сиятельства, ні превосходительства, ні пана, ні боярина, ні крепака, ні холопа – ні в Московщині, ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії, ні в Хорутан, ні у Сербів, ні у Болгар». Постане вільний союз слов’янський, і в ньому Україна буде «неподлеглою Річчю Посполитою» (республікою). «Тоді скажуть всі язики, показуючи рукою на те місто, де на карті буде намальована Україна: „От камень, него же не берегоша зиждущиї, той бисть во главу угла!“[7]»
Літературним зразком для Костомарова були Міцкевичеві «Книги народу польського і польського пілігримства», але змістом його «Книги битія…» – цілком оригінальні, відрізняючись, зокрема, своїм антикріпосницьким пафосом та, попри україноцентризм, солідарним почуттям до всіх слов’янських народів, включаючи поляків та росіян.
Ідеї кирило-мефодіївців принципово відрізнялися і від ідей російських слов’янофілів, помимо деяких моментів схожості. Поряд з думками, близькими до типових слов’янофільських кліше, тут були й ідеї, зовсім нечувані для «класичного» слов’янофільства, ідеї демократичні і об’єктивно революційні на той час. Це – ідеї соціальної рівності та політичної свободи, гостре засудження самодержавства і панства, експлуатації, закріпачення України, слова гніву на адресу Петра І та Катерини II за поневолення України, та й взагалі на адресу царизму; схвальна згадка про декабристів; ідея федеративної республіки. У «Книзі буття українського народу» з великою силою і пафосом звучить ідея національної і політичної суверенності України і водночас ідея рівноправності всіх слов’ян. Це ті ідеї, що панують і в поезії Шевченка.
В історії придушення царизмом українських рухів викриття (за доносом провокатора) і розгром Кирило-Мефодіївського братства – одна з найтрагічніших подій, з найдалекосяжнішими наслідками. Була зупинена хвиля національного відродження, що обіцяла стати високою і могутньою. Була в зародку придушена, покарана і розсіяна молода талановита національна інтелігенція і на десятиліття затримане її формування в подальшому.
Слідство не довело членства Шевченка у Кирило-Мефодіївському братстві («действовал отдельно, увлекаясь собственно испорченностью»). Але ореол його поезії осявав і діяльність братчиків, і саме ім’я братства, а отож збільшував його небезпечність в очах уряду. Тому, вважало слідство, «по возмутительному духу и дерзости, выходящей из всяких пределов, он должен быть признаваем одним из важных преступников».
Тому й покарано його найтяжче: «Художника Шевченко за сочинение возмутительных и в высшей степени дерзких стихотворений, как одаренного крепким телосложением, определить рядовым в Оренбургский отдельный корпус с правом выслуги, поручив начальству иметь строжайшее наблюдение, дабы от него ни под каким видом не могло выходить возмутительных и пасквильных сочинений».
Пропозиції Третього Відділення про покарання
