Коли він прибуде, люди вже не зможуть пригадати, хто саме бив столяра. Так воно вже ведеться.
Бесте лежить у тісних сінях свого будинку. Біля нього валяється роздертий прапор республіки. Перед будинком стоїть купка людей. З залізної гвардії не видно нікого.
– Що тут трапилось? – питає Дебелінг поліцейського, який стоїть біля дверей із книжечкою для нотаток у руці.
Поліцейський починає доповідати.
– А ви при цьому були? – питає Дебелінг.
– Ні. Мене покликано потім.
– Гаразд. Значить, ви нічого не знаєте. Хто був при цьому?
Люди мовчать.
– Ви не посилаєте по лікаря? – питає Ґеорґ.
Дебелінг неприязно дивиться на нього.
– Хіба це необхідно? Трохи води…
– Необхідно. Він помирає.
Дебелінг швидко обертається й нахиляється над Бесте.
– Помирає?
– Помирає. В нього велика кровотеча. А крім того, може, ще й кістки поламані. Схоже на те, що його скинули із сходів.
Дебелінг міряє Ґеорґа Кроля довгим поглядом.
– Поки що це лиш ваше припущення, пане Кроль, не більше. Стан Бесте визначить окружний лікар.
– А хіба сюди, до нього, не покличуть лікаря?
– Це вже дозвольте вирішувати мені. Поки що я тут староста, а не ви. Поїдьте по доктора Бредіуса, – звертається він до двох хлопців з велосипедами. – Скажіть, що трапився нещасний випадок.
Ми чекаємо. На одному з велосипедів прибуває Бредіус. Він зіскакує на землю, заходить до сіней і нахиляється над столяром.
– Він помер, – заявляє лікар, підводячись.
– Помер?
– Так, помер. Це Бесте, правда ж? Той, у якого прострелена легеня?
Староста розгублено киває голобою.
– Так, Бесте. Про те, що в нього була прострелена легеня, я не знав. Може, це з переляку… В нього було слабке серце.
– Від цього не буває кровотечі, – сухо заявляє Бредіус. – Що тут сталося?
– От ми саме й виясняємо це. Прошу залишитись тільки тих, хто буде свідчити. – Він дивиться на нас з Ґеорґом.
– Ми ще повернемось, – кажу я.
Разом з нами йдуть майже всі люди, які стояли біля будинку. Мало хто захотів стати свідком.
Ми сидимо в «Нідерсексішер Гоф». Я давно не бачив Ґеорґа таким розлюченим. Заходить молодий робітник і сідає біля нас.
– Ви там були? – питає Ґеорґ.
– Я був при тому, як Волькенштейн підбурював людей зірвати прапор. Він називав це «стерти ганебну пляму».
– А сам Волькенштейн брав участь?
– Ні.
– Ну звичайно. А інші?
– На Бесте напала ціла зграя. Усі були п’яні.
– А потім?
– Мені здається, що Бесте почав оборонятися. Вони, звичайно, не хотіли його зовсім прикінчити. А вийшло так, що прикінчили. Бесте намагався втримати прапор, і тоді вони скинули його зі сходів. Можливо, ще й кілька разів надто
