рішуче відповідаю я. – Людвіг не повернувся з війни.
Гунгермана раптом охоплює погане передчуття.
– А такса, – питає він, – яка такса? Ми зійшлися на двох мільйонах. Рахуючи час на роздягання і півгодинну розмову після всього. Розмова дуже важлива для нашого кандидата.
– Три, – флегматично відповідає Залізна Кобила. – Це й так дешево.
– Друзі, нас зраджено! – кричить Гунгерман.
– А ти знаєш, скільки сьогодні коштують високі, по самі стегна, черевики? – питає Залізна Кобила.
– Два мільйони і ні сантима більше. Коли вже навіть тут не дотримують угод, то що ж буде далі?
– Угод! Чого варті угоди, коли курс грошей хитається, мов п’яний?
Матіас Грунд, котрий, як автор книги про смерть, досі, звичайна річ, мовчав, підводиться з місця.
– Це перший будинок, заражений націонал-соціалізмом, – злісно заявляє він. – Для вас угоди нічого не варті, га?
– І угоди й гроші, – незворушно відповідає Залізна Кобила. – А от високі черевики – це високі черевики, і чорне трико – це чорне трико. Вони коштують неймовірно дорого. Чому ви не знайдете для свого конфірманта якоїсь жінки нижчого гатунку? Як на похороні – там можна найняти коней з плюмажем і без плюмажів. Для такого, як ваш приятель, досить і жінки другого гатунку!
Проти цього нічого не скажеш. Суперечка досягає мертвої точки. Раптом Гунгерман помічає, що Бамбус випив крадькома не тільки свій коньяк, а й Залізної Кобили.
– Ми загинули, – каже він. – Доведеться заплатити стільки, скільки вимагають від нас ці уолл-стрітські гієни. Оцього вже тобі не слід було робити, Отто. Тепер ми змушені будемо вводити тебе в життя скромніше. Без плюмажа і тільки з однією чавунною кобилою.
На щастя, в цю мить з’являється Віллі. Він прийшов сюди з чистої цікавості, бажаючи бути при тому, як Отто стане мужчиною. Не моргнувши оком, він доплачує різницю. Потім замовляє для всіх горілку і заявляє, що сьогодні заробив на своїх акціях двадцять п’ять мільйонів. Частину заробітку він хоче пропити.
– Ну, йди, хлопче, – звертається він до Отто, – і повертайся мужчиною.
Отто зникає.
Я сідаю біля Фрицці. Колишнє давно забуто: вона вже не вважає нас за підлітків відтоді, як на війні загинув її син. Він був унтер-офіцером. Куля влучила його за три дні до закінчення війни. Ми розмовляємо про довоєнні часи. Фрицці розповідає, що її син навчався музики в Лейпцігу. Він хотів стати гобоїстом. Біля нас дрімає товстенна хазяйка з песиком на колінах. Раптом згори долинає крик. Хвилину чути тільки шум, потім з’являється Отто в самих кальсонах. За ним женеться, б’ючи його бляшаним тазом, розлючена Залізна Кобила. Отто біжить, як справжній спортсмен. Він вискакує надвір, а ми втрьох перехоплюємо Залізну Кобилу.
– Поганець миршавий! – важко дихаючи, вигукує вона. – Штрикнув мене ножем!
– То був не ніж, – кажу я, здогадуючись, що сталося.
– А що? – Залізна Кобила обертається і показує червоний слід над чорним трико.
– Кров
