тут не для того, щоб займатися такими справами, – відповів реєстратор із прихованою радістю. – Якщо у вас немає свідків, ви не зможете розписатись.
Гребер оглянувся.
– Що вам потрібно? – поцікавився літній чоловік, який саме увійшов і все чув. – Свідок? Беріть мене.
Він став коло Елізабет. Службовець холодно запитав у нього:
– У вас є документи?
– Звичайно. – Чоловік дістав із кишені паспорт і недбало кинув його на стіл.
Реєстратор розкрив паспорт, потім підхопився на ноги і крикнув:
– Хайль Гітлер, пане оберштурмбанфюрер!
– Хайль Гітлер, – недбало відповів оберштурмбанфюрер. – І більше не влаштовуйте тут театру, зрозуміли? Чого це вам раптом здумалося поводитись отак із солдатами?
– Слухаюсь, пане оберштурмбанфюрер! Прошу, коли ваша ласка, розпишіться ось тут.
Гребер побачив, що його другим свідком став оберштурмбанфюрер СС Гільдебрандт. Першим був сапер Клотц. Гільдебрандт потиснув руки Елізабет і Греберу, потім Клотцу та його дружині.
Реєстратор дістав із-за гімнастичних канатів, схожих на зашморги, два примірники Гітлерової книги «Mеіn Kаmpf».
– Подарунок держави, – кисло пояснив він і подивився вслід Гільдебрандту. – У цивільному, – проказав. – Звідки я можу знати?
Вони пройшли повз шкіряного коня для стрибків і бруси до виходу.
– Тобі коли назад? – спитав Гребер сапера.
– Завтра. – Клотц підморгнув. – Ми вже давно мріяли одружитися. Навіщо дарувати щось державі? Якщо встигну, то хоч Марія буде забезпечена. Чи ти іншої думки?
– Чому ж!
Клотц відстебнув свого ранця.
– Ти мене виручив, друже. У мене є справжній сервелат. Поласуйте й ви! Мовчи, я з села, в мене є цього добра. Я, власне, хотів пригостити реєстратора. Подумати тільки, оте лайно!
– Ні в якому разі! – Гребер узяв сервелат. – А ти візьми оцю книжку. На жаль, у мене немає нічого іншого.
– Але ж, друже, я й сам одержав таку.
– Це байдуже. Матимеш дві. Одну віддаси дружині.
Клотц покрутив у руках «Mеіn Kаmpf».
– Гарна оправа, – мовив він. – Тобі вона справді не потрібна?
– Ні, не потрібна. Удома в нас є така книжка в шкіряній оправі зі срібними замками.
– Тоді, звичайно, інша справа. Ну, то хай вам щастить!
– Тобі теж.
Гребер наздогнав Елізабет.
– Я навмисне нічого не сказав Альфонсу Біндингу, щоб він не напросився до нас у свідки, – пояснив він. – Не хотілося, щоб поряд із нашими прізвищами стояло крайсляйтерове. Тепер замість нього маємо якогось штурмбанфюрера СС. От що виходить з добрих намірів!
Елізабет засміялась.
– Зате «біблію руху» ти виміняв на сервелат! Це компенсація.
Вони перейшли базарну площу. Пам’ятник Бісмарку, від якого зосталися самі ступні, тепер був знову відновлений. Над церквою святої Марії кружляли голуби. Гребер подивився
