подивився йому вслід і озирнувся. Дорога до виходу була забита людьми.
– Іди до дверей, – сказав він тихо. – Чекай там. Коли побачиш, що я скидаю кашкета, негайно біжи до Польмана. Ні про що не турбуйся, біжи негайно, а я прийду потім.
Елізабет завагалася.
– Іди! – повторив він нетерпляче. – Можливо, цей старий козел когось покличе. Не варто ризикувати. Чекай надворі.
– Може, він просто хоче ще щось довідатись про мене.
– Буде видно. Я йому скажу, що тобі стало недобре і ти на хвилину вийшла на повітря. Іди, Елізабет!
Він стояв біля віконця і дивився їй вслід. Вона обернулася і посміхнулась. Потім зникла в натовпі.
– Де фрейлейн Крузе?
Гребер повернув голову. Службовець уже стояв на місці.
– Вона зараз прийде. Усе гаразд?
Службовець кивнув.
– Коли ви маєте намір одружуватись?
– Якомога швидше. У мене вже лишилося мало часу. Моя відпустка майже закінчилась.
– Ви можете одружитися відразу, якщо хочете. Папери готові. Для солдатів усе робиться швидко й просто.
Гребер побачив у руках чоловіка папери. Службовець усміхався. Гребер відчув, що сили покидають його. Несподівано йому стало душно.
– Усе влаштовано? – запитав він і скинув кашкета, щоб витерти з обличчя піт.
– Так, – підтвердив службовець. – А де ж фрейлейн Крузе?
Гребер поклав кашкета на віконце. Спробував знайти поглядом Елізабет. Зал був переповнений людьми, і він її не бачив. Потім помітив на віконці свій кашкет. Він забув, що це був сигнал небезпеки.
– Одну хвилинку, – швидко сказав він. – Я її зараз приведу.
Він квапно почав пробиратися між людьми, сподіваючись наздогнати Елізабет на вулиці. Але коли підійшов до виходу, то побачив, що вона спокійно стоїть біля колони й чекає.
– Слава Богу, ти тут! – зрадів він. – Усе гаразд, Елізабет.
Вони повернулися назад. Службовець передав Елізабет папери.
– Ви дочка медичного радника Крузе? – поцікавився він.
– Так.
Гребер затамував подих.
– Я знав вашого батька, – сказав службовець.
Елізабет здивовано звела на нього погляд.
– Вам що-небудь відомо про нього? – спитала вона за мить.
– Не більше, ніж вам. Ви про нього нічого не чули?
– Ні.
Чоловік надів окуляри. У нього були водянисто-блакитні короткозорі очі.
– Сподіватимемось на краще. – Він подав Елізабет руку. – На все добре. Я взяв вашу справу на свою відповідальність і зробив усе сам. Можете одружуватися хоч сьогодні. Я можу для вас усе підготувати. Якщо хочете, хоч зараз.
– Зараз, – сказав Гребер.
– Сьогодні вдень, – промовила Елізабет. – Можна о другій дня?
– Я це влаштую для вас. Вам
