втупився в Гребера своїм фіолетово-голубим оком. Каре не так блищало. Гребер виклав на стіл пачку Біндингових сигарет. Фельдфебель окинув її карим оком, вийшов і повернувся з мундиром у руках.
– Це все, що я маю.
Гребер навіть не доторкнувся до мундира. Він дістав із кишені невеличку пласку пляшку з коньяком, яку він завбачливо взяв із собою, і поставив її біля сигарет. Фельдфебель зник і повернувся вже з кращим мундиром і майже новими штаньми. Гребер оглянув спершу штани; його власні були всі в латках. Він покрутив нові штани в руках і помітив, що каптенармус склав їх так, щоб приховати пляму завбільшки з долоню. Гребер мовчки подивився на цю пляму, потім на коньяк.
– Це не кров, – пояснив фельдфебель. – Це найкраща маслинова олія. Чоловік, що носив їх, приїхав з Італії. Трохи бензину – і плями як не було.
– Якщо це робиться так легко, то чому ж він їх обміняв, а не вичистив сам?
Фельдфебель широко усміхнувся:
– Слушне запитання. Але той чоловік хотів мати уніформу, що смерділа б окопами. Як оце ваша. Два роки він просидів десь у Мілані в канцелярії, а нареченій писав листи нібито з фронту. Не міг же він приїхати додому в нових штанях, на які тільки перекинув тарілку з салатом. Це в мене найкращі штани, їй-богу.
Гребер йому не вірив, але в нього більше нічого не було й виторгувати щось краще він не міг. І все-таки він похитав головою.
– Ну, добре, – сказав фельдфебель. – Є ще одна пропозиція. Можете їх не обмінювати. Залиште собі своє лахміття. Таким чином матимете ще й вихідну уніформу. Домовились?
– А хіба стара вам не потрібна для рахунку?
Фельдфебель зневажливо махнув рукою. У його фіолетово-голубому оці відбився сонячний промінь, що проник крізь запилену шибку.
– З рахунком уже давно не все в порядку. Та хіба тепер узагалі є що-небудь у порядку? Ви щось таке знаєте?
– Ні.
– Отож-бо, – зітхнув фельдфебель.
Проходячи повз міську лікарню, Гребер зупинився. Згадав про Мутцига. Адже він обіцяв провідати його. Хвилину Гребер вагався, потім ступив у двері. У нього раптом виникло якесь забобонне почуття, що цим людяним учинком він зможе задобрити долю.
Ампутованих розмістили на другому поверсі. На першому лежали тяжкопоранені й ті, яких щойно прооперували й вони не могли ще вставати з ліжка; у разі повітряного нальоту їх можна було швидко перенести до бомбосховища. Ампутованих тут не вважали безпомічними й тому поклали їх вище. Під час тривоги вони допомагали один одному. Той, у кого було ампутовано обидві ноги, в крайньому разі міг обхопити за шиї двох з ампутованими руками й так дістатися до бомбосховища, доки персонал лікарні рятуватиме тяжкопоранених.
– Ти? – здивувався Мутциг, побачивши Гребера. – Ніколи б не подумав, що прийдеш.
– Я теж. Але ж, як бачиш, прийшов.
– Це здорово, Ернсте. Штокман теж у нас. Ти не був із ним в Африці?
– Був.
Штокман утратив праву руку. Він грав разом з двома іншими інвалідами в скат.
– Ернсте, –
