вона мало не задихнулася вранці. З рентгенівського кабінету вийшла Марія Савіні. Стріпуючи головою, поправила своє чорне волосся.
– Як було? – запитала Ліліан.
– Він нічого не каже. Має поганий гумор. Тобі подобається мій новий халат?
– Чудесний шовк.
– Справді? То від Ліссі з Флоренції. – Марія скривила помарніле обличчя і розсміялася. – Що нам іще залишається? Коли ми не можемо ніде вийти ввечері, то мусимо гарцювати тут у своїх хатніх дрес-кодах. Прийдеш увечері до мене?
– Ще не знаю.
– Панно Дюнкерк, професор чекає, – нагадала сестра у дверях.
– Приходь! – сказала Марія. – Інші також прийдуть! Я маю плити з Америки. Фантастичні!
Ліліан зайшла до оповитого сутінками кабінету.
– Нарешті! – сказав Далай-лама. – Я хотів би, щоб принаймні раз ви були пунктуальні.
– Мені прикро.
– Та добре! Діаграма температури.
Медсестра подала йому картку. Він почав її вивчати, обмінюючись пошепки заувагами зі своїм асистентом. Ліліан намагалася зрозуміти, про що вони говорять, але їй це не вдалося.
– Загасити світло! – звелів Далай-лама. – Прошу ліворуч. Ліворуч. Ще раз.
Фосфоресціюючий відблиск екрана падав на лису голову й окуляри асистента. Ліліан щоразу робилося трохи недобре, коли вона мусила так дихати й зупиняти дихання, – це нагадувало момент, який передував непритомності.
Дослідження тривало довше, ніж зазвичай.
– Прошу ще раз показати мені медичну картку, – сказав Далай-лама.
Сестра увімкнула світло. Ліліан стояла біля екрана й чекала.
– Ви мали два запалення плеври? – запитав Далай-лама. – Одне з яких через власну необережність?
Ліліан відповіла не одразу. Навіщо він питав? Усе ж було написано в медичній картці. Хіба що Крокодилиця розбовкала, а він хоче тепер освіжити ті старі історії, щоб влаштувати її новий прочухан?
– Це правда, панно Дюнкерк? – повторив професор.
– Так.
– Ви мали щастя. Майже жодних зрощень. Однак звідки… от шляк! – Далай-лама підвів очі. – Прошу зайти до бічної кімнати й підготуватися до наповнення пневмографу.
Ліліан пішла за медсестрою.
– Що таке? – шепнула вона. – Якась рідина?
Медсестра заперечливо похитала головою:
– Можливо, перепади температури.
– Але ж це не має нічого спільного з моїми легенями! То тільки хвилювання! Від’їзд міс Сомервіл! Фен! Адже я негативна! Я не позитивна! А може, так?
– Ні, ні. Будь ласка, лягайте! Ви мусите бути готові, коли прийде професор.
Медсестра присунула апарат. «Усе намарно, – подумала Ліліан. – Упродовж цілих тижнів я робила все, що від мене вимагали, і замість покращення мені знову погіршало. Те, що я відірвалася вчора, не може бути приводом, адже сьогодні я не маю температури
