віддає мені костюм, плескає, потім махає руками, щоб я скоріше заглянула всередину. Я тримаю його на витягнутій руці, струшую, нарешті тягну центральну блискавку донизу на кілька дюймів, щоб заглянути.
– Рожеве… – кажу, вона киває підганяючи.
Я веду блискавку до самого низу та відкидаю пластиковий чохол, вивільняючи відомі всьому світові рожеву, як чупа-чупс, атласну курточку-бомбер та чорні легінси.
– Ти хочеш, щоб я у свій день народження косплеїла леді в рожевому8?
Вона шкіриться та витягає свій костюм.
– Не тільки ти.
– Ми обидві – леді в рожевому, – говорю повільно, бо дещо збита з пантелику. – Тобто мені це вже подобається як тема для дня народження, але що ми маємо робити, коли вже так наряджаємося? Стирчати в «Замкові», як дві дурепи?
– Ні в який паб ми не підемо, – Сарині очі палають від захвату.
– Можу я поцікавитися, куди ми підемо?
Вона сміється:
– Цікавитися можеш, але правди я тобі не скажу.
– Як це я здогадалася, що так і буде?
Вона розстібує свою курточку та встромляє руки в рукави.
– Ти ж фільм бачила, правда?
– Кілька разів, – закочую очі, бо на цій планеті кожен бачив «Бріолін» принаймні дюжину разів, перш за все тому, що його крутять на Новий рік по телевізору, а рухатися в той час ти просто не здатний фізично, і пульт десь зникає.
Я із сумнівом дивлюся на атласні легінси. Пояс приблизно шість дюймів у діаметрі.
– Сподіваюся, вони розтягуються, – кажу.
– Звісно, я міряла їх близько шостої ранку.
Тепер я усвідомлюю, яких зусиль вона докладає, щоб зробити мені веселий день народження. Та частина мого мозку, яка останнім часом постійно відчуває провину, дає мені добрячого стусана.
– Ну от, леді в рожевому, – кажу я зі сміхом.
Вона дивиться на годинник.
– Нам виходити об одинадцятій. Біжи в душ, я вже була. Коли вийдеш, наведу тобі гострі стрілки.
Полудень. Ми на потязі з Ватерлоо і, чесно кажучи, левову частку здивованих поглядів уже отримали. Нічого дивного. У потязі ми сьогодні єдині леді в рожевому, і в нас, поза сумнівом, найдивовижніші зачіски та макіяж. Сара розмахує високим кінським хвостом, здається, що він гойдається в різні боки окремо від її голови, а на моєму ми накрутили такі кучерики, що сама Олівія Ньютон-Джон від заздрощів скисла б. Сара продумала все: жувальну гумку, тоненькі чорні шалики, рифлені білі пластикові пришпильки, що стирчать у нашому волоссі, маленькі бляшані фляжки з джином, щоб пити в потязі для відповідного настрою, куди б ми не їхали.
– Назвемося вигаданими іменами?
Сара ставиться до питання з усією серйозністю:
– Ти хто будеш?
– Хм-м-м, влипла. Гадаю, має бути якийсь кіч, щось із Америки п’ятдесятих, як, наприклад… Лула-Мей?
Вона задумливо дивиться.
– Мені подобається
Персонажі американського фільму «Бріолін» (
