style="font-size:15px;"> – Відколи це ми на «ти»? Ми разом свиней не пасли.
Він не знає, як вийти з цього становища, бо не чекав від нас такої відвертої ворожнечі. Але поки що він тримається обережно: певне, його вже встигли настрахати балачки про постріли в спину.
Від його слів Тьяден так розлютився, що навіть стає дотепний:
– Та ні, свиней ти сам пас.
Тепер і Гіммельштос аж піниться з люті. Однак Тьяден його мерщій випереджає, йому кортить висловитися:
– Хочеш знати, хто ти такий? Пес ти паршивий, ось хто! Давно я хотів тобі це сказати.
У його блискучих свинячих очицях світиться задоволення: нарешті він здійснив те, про що мріяв кілька місяців, – швиргонув Гіммельштосові в лице «паршивого пса».
Але й Гіммельштос уже не стримується:
– Ти чого, котолупе нещасний, смердючий виродку? Ану, стати струнко, коли начальство говорить.
Тьяден велично киває йому.
– Можете йти, Гіммельштосе, кроком руш!
Гіммельштос шаленіє. У його особі ображено стройовий статут. Самого кайзера не можна було б тяжче образити.
Він гаркає:
– Я вам наказую, Тьядене, встати!
– А більш нічого? – питає Тьяден.
– Ви виконаєте мій наказ чи ні?
Тьяден спокійно закінчує розмову популярною цитатою з класика, сам того не знаючи[1]. Водночас він повертається спиною й світить Гіммельштосові голим задом. Той бурею зривається з місця.
– Ви підете під трибунал!
Ми бачимо, як він поспішає до польової канцелярії.
Гайє і Тьяден заходяться реготом, як справжні торфорізи. Гайє регоче так, що в нього збочує щелепа, і він безпорадно спиняється з роззявленим ротом. Альберт кулаком вправляє йому щелепу на місце.
Кач непокоїться:
– Якщо він поскаржиться на тебе, буде кепсько.
– Гадаєш, він це зробить?
– Безперечно, – кажу я.
– Ти дістанеш щонайменше п’ять діб «губи», – пояснює Кач.
Це зовсім не бентежить Тьядена.
– П’ять діб «губи» – то п’ять діб відпочинку.
– А як тебе відправлять до фортеці? – цікавиться розважливий Мюллер.
– То для мене війна на тому й скінчиться.
Тьяден – щасливчик. Він ніколи не завдає собі клопоту. Він іде з Гайє і Леєром звідси, щоб не потрапити на очі начальству під гарячу руку.
Мюллер і досі ще всіх розпитує. Тепер він знову береться до Кропа.
– Альберте, а як ти справді повернешся додому, то що тоді робитимеш?
Кроп уже наївся й через те подобрішав.
– Скільки зосталося з нашого класу? – питає він.
Ми підраховуємо: з двадцяти душ сімох уже вбито, чотирьох поранено, один у божевільні. Отже, зібралося б щонайбільше дванадцять хлопців.
– Троє з них уже лейтенанти, – каже Мюллер. – Як ти гадаєш, чи вони дозволили б, щоб
Мається на увазі нецензурна лайка в драмі Й. В. Ґете «Ґетц фон Берліхінґен». (Тут і далі прим. перекл., якщо на зазначено інше.)
