чудовий датський переклад Станіслава Рошнецького «Поляки у Данії»), де двічі згадує Мазепу. Мазепа тоді (після 1659 року) служив камергером, або ж ад’ютантом, при дворі польського короля і, судячи зі слів Яна Казимира[30], здобув собі там симпатію: «Зважаючи на його спритність, ми можемо сподіватися, що батьківщина свого часу ще почує про нього». У першому випадку (було це у 1661 році, коли Пасекові сповнився 31 рік) Мазепа, який перебував тоді разом з королем у Гродно, звинуватив Пасека у зраді, і це звинувачення не було необгрунтованим, бо Пасек плекав плани переходу з королівських військ Чарнецького до опозиційної партії конфедератів, та, коли конфедерати запропонували йому посаду канцлера (секретаря), він відмовився скласти присягу і справа зам’ялася. За доносом Мазепи Пасека арештували у Гродно. Та згодом його, звичайно ж, звільнили, і він ще й одержав від короля у дарунок 500 дукатів. З того часу Пасек затаїв зло на Мазепу, «новоспеченого шляхтича з козаків», і тільки чекав слушної нагоди, щоб помститися за образу. Така нагода з’явилася через рік, коли обидва запальні зухвальці зустрілися у королівському палаці у Варшаві. Ми подаємо тут дослівно зображення Пасеком тієї зустрічі, бо воно ще й містить цікаві штрихи до картини тодішнього придворного життя, приправлене терпким і гострим гумором Пасека.
Титульна сторінка «Спогадів» Я. Пасека. Видання 1929 року
Юліуш Коссак. Ян Хризостом Пасек у битві під Ляховичами 1660 рік. XIX cтоліття
«Мазепа уже попросив у короля вибачення за той поганий жарт, який він зіграв зі мною у Гродно, і повернувся до двору. Ми щоденно ходили один попри одного, і давня образа не могла мені ані зашкодити, ані додати до тієї моєї доброї слави, якій заздрили конфедерати, а інші, навпаки, бажали мені. Проте образа на нього міцно засіла в мені і пробуджувалася найчастіше тоді, коли я бував напідпитку, бо саме у такому стані звичайно зринають у пам’яті усі заподіяні людині кривди.
Якось я проходив кімнатою, по сусідству з якою знаходився король, і зустрів його, але там були присутні й деякі придворні. Я виступив наперед, уже трохи підпилий, і сказав до того Мазепи: «Чолом, пане осауле!» А він був дуже самовпевненим типом і тут же відповів: «Чолом, пане капрале!» Не встиг я опам’ятатися, як вліпив йому кулаком по фізіономії і відступив кілька кроків. Він схопився рукою за меч, я також. До нас кинулися з криком: «Спиніться! Спиніться! За дверима ж король!» Проте ніхто не став на боці Мазепи, усі скоса поглядали на нього, бо був він падлюкою та з ніг до голови козаком, хоч і став недавно шляхтичем. До того ж усі знали про ту зненависть, яку я відчував до нього, і поважали мене за те, що я здружився з усіма, ні перед ким не запобігаючи.
Зчинився великий гвалт. Один з придворних увійшов до сусідньої кімнати й сказав: «Ваша Величність! Пан Пасек дав ляпаса Мазепі!» Та король одразу ж обірвав його: «Говоритимеш тоді, коли тебе спитають!» Почувши про цей інцидент, єпископ злякався, що мене покарають. Тому він підійшов до мене й сказав: «Я не знаю вашої милості, але заради
Пасек Ян, сучасник Мазепи, його ворог. За словами І. Борщака, це був «паливода Із письменницьким хистом, фанатичний, брутальний і жорстокий». Мемуари Пасека є дуже необ’єктивним, упередженим джерелом щодо особи молодого Мазепи.
