важким поглядом.
– Ти книжки получив? Получив. Шо ще хочеш? Сиди мовчки і не займай мене, а ні – давай до Гальки. – Промовив він, старанно підбираючи слова, без важкої для нього літери, й кивнув на одиноку дівчинку, яка зосереджено втупилася у підручник.
– Гей, новенький! – обізвався один із хлопців, по всьому видно ватажок хлопчачої компанії. – Ти Ряску не займай! З ним говорити – себе не поважати. Хоча й ти від нього не далекий! Портянка і Ряска – Ганчірка та Гаркавий. Карочє, ви ще Бабачку візьміть і вийде повна комплектація команди отстою!
Весь клас нестримно зареготав. Гриців сусіда стис дебелі кулаки і насупив кошлаті брови. Під смаглявою шкірою проступили вилиці. Чорні очі метали блискавиці, та хлопець змовчав. Дівчинка, у другому ряду, ще більше закрилася книжкою, але все рівно було видно, як вона зблідла.
«Чому вони їх ненавидять? – думав Грицько. – Ну хай мене, новенького. Але ж то їхні однокласники. Вони провчилися разом не один рік і не видно, що ці двоє підлабузники чи «стукачі». Швидше навпаки. Роман не такий вже й поганий хлопець. То й що, шо не балакучий? І дівчинка, Галька, здається, звати. На вигляд також непогана.» – мимоволі скосив погляд. – «Навіть дуже непогана!» – від таких думок, враз почервонів. Бліде дівоче обличчя з великими виразними зеленими очима, обрамленими довгими чорними віями і мов намальованими «шнурочком» бровами, викликало, невідомий досі, приємний щем.
І на інших перервах Роман його ігнорував, а однокласники тільки підсміювалися. «То нічого, то тільки перші дні так. За що їм любити мене і пропонувати свою дружбу? Вони мене зовсім не знають. Можливо думають що я «стукач» і навмисно це роблять. Перевіряють, чи не побіжу жалітися.» – розмірковував Грицько, ідучи додому. Берізки запримітив ще здаля, тому звернув де потрібно. Коли крокував по своїй вулиці, то навіть якби й не запам’ятав дідових воріт, повз двору – не пройшов би. Радісний Сірко загавкав ще здаля. Це трохи розрадило Гриця. Зайшов у двір і відразу поспішив до песика, щоб почухати за вухом.
Тихін запримітив онука, щойно той зійшов із головної дороги. Зауважив також, що малий чимось засмучений. Рушив назустріч, та передумав, хутко завернув і поспішив до літньої кухні. Коли Гриць зайшов у двір, старий вже саме виходив. Стурбований дід заквапився до онука, та знову спинився. Чомусь Сірко впав на живіт і заходився лизати хлоп’ячі черевики. «Що це з псям? – здивувався Тихін, – Сама більша дяка це раз, у друге лизне руку. А тут гляди як чоботи чистить, як заправський ваксувальник.»
Грицько опустився перед песиком на коліна, підняв писок й чмокнув прямісінько у чорний вологий ніс. Від такого щастя Сірко просто здурів! Тричі перекрутився через спину, підхопився й підстрибнув вище ніж на метр. А потім взявся ловити свій хвіст. «Здуріло щеня.» – подумав старий. Набридливою мухою закрутилася здогадка, та ніяк не давалася. «Ет, старий я став. Шо не треба – саме в голову лізе, а як треба, то не вловиш.»
– Григорію, а штани хто пратиме? – запитав строго дід, наближуючись.
Хлопець
