а потім схрестив руки на грудях. – Ймовірно, це – останній день року, коли ми усі можемо спокійно милуватися на навколишньою природою… Проте, ти прийшов не для того, щоб приєднатися до цього заняття, чи не так?
– І так, і ні,– відповів Бойнод, важко видихаючи. На його лобі залягла ледве помітна зморшка. – Тутешня природа і справді дивовижна, і я був би не проти дійсно помилуватися нею… за інших обставин. Зараз же я хочу сказати тобі, що ти помилуватися з приводу відсутності вістей від адмірала…
Я відчув, як кров підливає до щік і їх обдав жар. Я інстинктивно стиснув ліву руку на рукоятці шаблі, прикріпленої до пояса, і пильно глянув на співрозмовника. Його обличчя, завжди незворушне, тепер виражало гостру стурбованість, що було ознакою тривожних новин.
– Після відплиття нашого флоту з порту Кадіс, як ти знаєш, головним завданням його було розгромити оборону англійців, – сказав Бойнод, зневажливо мотнувши головою. – Що ж… британців вони – то наздогнали…
– Mon Dieu! І що далі?
– Що ж, по-перше, Нельсон зустрівся з Господом…
– То це була перемога!
Жан тут же інстинктивно скривив невдоволену гримасу.
– На жаль, мій друже… – сказав він з виглядом побитої собаки. – Цей негідник забрав із собою велику частину наших та іспанських моряків; плани Бонапарта по вторгненню в Лондон зірвані… А що стосується особисто мене, то я соромлюся, що народився з цим зрадливим мерзотником Вільньофом в одному, хай йому біс, світі!
Мені на секунду стало моторошно, наче мене вразила блискавка з неба. Лайки Бойонода звучали, немов у тумані, – моя свідомість ніяк не справлялася з фактом поразки.
Мені не хотілося до кінця вірити в те, що цим зіткненням були перекреслені досягнення Великої армії за рік ретельної підготовки. Мені не хотілося сприймати факт, що панування Франції у Британії залишилося всього лише ефемерною ідеєю, яка не дасть охоронцям нашої улюбленої Батьківщини спати спокійно, щодня відчуваючи побоювання нападу у відповідь.
Над силу опанувавши себе я, немов раптом опритомнівши, підвів важкий погляд на товариша.
– Але Імператор… Що зробив Імператор? – з незрозумілими відтінками надії в голосі запитав я, міцніше вхопившись за ефес, на що співрозмовник ледь помітно посміхнувся.
– Розтоптав чергового капелюха[24], – сказав глузливо Жан, але тут же набув поважного вигляду. – А зараз зібрав у себе Мюрата, Лефевра і Бертьє. Думаю, вже за годину ми отримаємо його подальші розпорядження… І, сподіваюся, вони задовольнять моє бажання зігнати на ворогах кепський настрій!
– До завтрашнього дня кожен другий у гвардії думатиме так само, – запевнив я. – Залишається тільки дістатися до цих самих ворогів… Адже вони уміло заховалися за вузькою смугою Ла-Маншу.
– Що ж, вони – перші наші вороги. Але не варто забувати про інших, – Жан кивнув головою на схід.
– Ти маєш
За словами істориків, імператор Наполеон Перший в моменти великого гніву кидав свою шляпу на підлогу і починав її топтати.
