Аліса в Задзеркаллі. Льюїс Керролл
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Аліса в Задзеркаллі - Льюїс Керролл страница 7
Вони мовчки йшли далі, аж поки дісталися верху пагорба. На пагорбі Аліса теж кілька хвилин стояла мовчки, оглядаючи краєвид, що відкривався звідти. Але й дивовижний то був краєвид!
З кінця в кінець долина була порізана рівненькими струмочками, а простір між ними ділився на рівні квадрати низенькими живоплотами, що сягали від струмка до струмка.
– Як на мене, то землю тут розбито під величезну шахівницю! – нарешті здобулася на слово Аліса. – Десь тут повинні бути й фігури!..
– Є! – додала вона в захваті, і серце їй схвильовано затьохкало. – Це тут розігрується найграндіозніша з шахових партій! Світова гра! Не знаю, правда, чи це можна назвати світом… Та й славна ж забава! От би стати однією з фігур – бодай Пішаком, аби лиш мене взяли до гри… Хоча, звичайно, найприємніше бути Королевою!
З цими словами вона не без остраху глипнула на справжню Королеву, але та тільки милостиво всміхнулася і сказала:
– Це легко влаштувати. Якщо хочеш, можеш бути Пішаком Білої Королеви, бо Лілейка ще замала для гри! Тим паче, що ти стоїш якраз на Другій клітинці. А дійдеш до Восьмої – станеш Королевою…
Так чи інак, але саме цієї миті вони пустилися бігти. Розмірковуючи про це згодом, Аліса так і не змогла до пуття згадати, що тоді на них найшло, – запам'ятала тільки, що вони бігли, побравшись за руки, і Королева летіла так хутко, що Аліса ледве за нею встигала.
– Мерщій! Мерщій! – репетувала Королева, і хоча бігти ще швидше Алісі було несила, вона не могла перевести подих, аби про це сказати.
Найдивніше в цій пригоді було те, що ні дерева, ні будь-які інші речі довкола не рухалися з місця: хоча б як швидко мчали Королева з Алісою, вони нічого не проминали.
– Може, все оце рухається разом з нами? – розгублено думала Аліса.
Королева, здавалося, прочитала її думки, бо прикрикнула: «Мерщій! Жодних розмов!»
Але Алісі було не до розмов! Вона мала таке відчуття, ніби взагалі більше ніколи не заговорить – так вона засапалася. А Королева знай репетувала:
– Мерщій! Мерщій! – і все тягла її за собою.
– Ми вже там? – пощастило нарешті промовити захеканій Алісі.
– Там? – перепитала Королева. – Ми були там хвилин із десять тому! Мерщій!
Якийсь час вони бігли мовчки, тільки вітер свистів Алісі у вухах.
«Ще зідме з голови все волосся!» – думала Аліса.
– Ну! Ну! – горлала Королева. – Мерщій! Мерщій!
Вони вже мчали так, що, здавалося, линули понад землею, ледь торкаючись її ногами. Нарешті, як Алісі вже зовсім забракло духу, вони спинилися. Аліса побачила, що сидить під деревом і не може відсапатися: голова йшла їй обертом.
Королева прихилила її до стовбура і лагідно сказала:
– А тепер можеш трішечки перепочити.
Аліса з великим зачудуванням розглядалася надовкіл.
– Ото! Я бачу, ми