Аліса в Задзеркаллі. Льюїс Керролл

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Аліса в Задзеркаллі - Льюїс Керролл страница 7

Аліса в Задзеркаллі - Льюїс Керролл

Скачать книгу

що та трішечки ображена.

      Вони мовчки йшли далі, аж поки дісталися верху пагорба. На пагорбі Аліса теж кілька хвилин стояла мовчки, оглядаючи краєвид, що відкривався звідти. Але й дивовижний то був краєвид!

      З кінця в кінець долина була порізана рівненькими струмочками, а простір між ними ділився на рівні квадрати низенькими живоплотами, що сягали від струмка до струмка.

      – Як на мене, то землю тут розбито під величезну шахівницю! – нарешті здобулася на слово Аліса. – Десь тут повинні бути й фігури!..

      – Є! – додала вона в захваті, і серце їй схвильовано затьохкало. – Це тут розігрується найграндіозніша з шахових партій! Світова гра! Не знаю, правда, чи це можна назвати світом… Та й славна ж забава! От би стати однією з фігур – бодай Пішаком, аби лиш мене взяли до гри… Хоча, звичайно, найприємніше бути Королевою!

      З цими словами вона не без остраху глипнула на справжню Королеву, але та тільки милостиво всміхнулася і сказала:

      – Це легко влаштувати. Якщо хочеш, можеш бути Пішаком Білої Королеви, бо Лілейка ще замала для гри! Тим паче, що ти стоїш якраз на Другій клітинці. А дійдеш до Восьмої – станеш Королевою…

      Так чи інак, але саме цієї миті вони пустилися бігти. Розмірковуючи про це згодом, Аліса так і не змогла до пуття згадати, що тоді на них найшло, – запам'ятала тільки, що вони бігли, побравшись за руки, і Королева летіла так хутко, що Аліса ледве за нею встигала.

      – Мерщій! Мерщій! – репетувала Королева, і хоча бігти ще швидше Алісі було несила, вона не могла перевести подих, аби про це сказати.

      Найдивніше в цій пригоді було те, що ні дерева, ні будь-які інші речі довкола не рухалися з місця: хоча б як швидко мчали Королева з Алісою, вони нічого не проминали.

      – Може, все оце рухається разом з нами? – розгублено думала Аліса.

      Королева, здавалося, прочитала її думки, бо прикрикнула: «Мерщій! Жодних розмов!»

      Але Алісі було не до розмов! Вона мала таке відчуття, ніби взагалі більше ніколи не заговорить – так вона засапалася. А Королева знай репетувала:

      – Мерщій! Мерщій! – і все тягла її за собою.

      – Ми вже там? – пощастило нарешті промовити захеканій Алісі.

      – Там? – перепитала Королева. – Ми були там хвилин із десять тому! Мерщій!

      Якийсь час вони бігли мовчки, тільки вітер свистів Алісі у вухах.

      «Ще зідме з голови все волосся!» – думала Аліса.

      – Ну! Ну! – горлала Королева. – Мерщій! Мерщій!

      Вони вже мчали так, що, здавалося, линули понад землею, ледь торкаючись її ногами. Нарешті, як Алісі вже зовсім забракло духу, вони спинилися. Аліса побачила, що сидить під деревом і не може відсапатися: голова йшла їй обертом.

      Королева прихилила її до стовбура і лагідно сказала:

      – А тепер можеш трішечки перепочити.

      Аліса з великим зачудуванням розглядалася надовкіл.

      – Ото! Я бачу, ми

Скачать книгу