Королева не чекала на відповідь.
– На четвертому ярді, – вела вона далі, – я їх тобі повторю – щоб не забула. На п'ятому скажу: «Прощавай!» А на шостому – піду.
Аліса не зводила з неї очей. Коли всі кілочки було забито, Королева вернулася до дерева і знову поволі рушила вздовж рядка кілочків. Біля кілочка, що позначав початок третього ярду, вона повернулася обличчям до Аліси і промовила:
– Пішак, як ти знаєш, за першим ходом проскакує клітинку. Тож Третю клітинку ти також проскочиш на всіх парах – тобто паротягом, – і зараз же опинишся на Четвертій. Нею володіють Круть і Верть… П'ята клітинка майже вся залита водою… Шоста – володіння ШаламаБалама… Але ти мовчиш?
– А… хіба… я мала щось сказати, – затинаючись, запитала Аліса.
– Ти повинна була подякувати мені за великодушні настанови, – з суворим докором мовила Королева. – Але вважаймо, що це було сказано. Отож Сьома клітинка – це суцільний ліс, але один із Кінних Лицарів покаже тобі шлях… А на Восьмій клітинці ми обидві будемо Королевами, і відсвяткуємо це!
Аліса підвелася, зробила реверанс і знову сіла.
Біля наступного кілочка Королева обернулася ще раз.
– Коли тобі забракне слова – скажи його по-французькому! – зауважила вона. – Ходи носаками врізнобіч! І пам'ятай, хто ти!
І не дожидаючи нового Алісиного реверансу, Королева підбігла до наступного кілочка, мигцем обернулася, сказала: «Прощавай!» і кинулася до останнього.
Хтозна, як саме це сталось, та щойно Королева його сягнула, як ураз пропала з очей[5]. Чи то вона розтанула в повітрі, а чи гайнула до лісу («А прудка вона, як вітер!» – подумала Аліса) – сказати було годі: щезла – та й усе.
Зате Аліса добре затямила, що вона – Пішак і що незабаром її хід.
Розділ третій. Задзеркальні комахи
Спершу, звичайно, належало оглянути місцевість, де вона мала ходити.
– Зовсім, як на уроці географії, – подумала Аліса, спинаючись навшпиньки, щоб побачити якнайдалі. – Головні ріки? Нема жодної. Видатні гори? Хіба ця, що я на ній стою, але навряд чи вона має назву. Головні міста… Ой, а що то за створіння ген-ген аж отам збирають мед? Ба ні, то не бджоли – хіба їх побачиш з такої далечі?..
Якусь часину Аліса стояла мовчки, пильнуючи за одним із тих створінь, що метушилися поміж квітів, запускаючи в них свій хоботок.
«Достоту, як бджола», – подумала Аліса.
Але те створіння аж ніяк не могло бути звичайною бджолою; і це й справді була не бджола, а слон, як вона невдовзі збагнула. Від такого відкриття Алісі аж дух перехопило.
– Яи ж велетенські там мусять рости квіти' – подумала Аліса. – Такі собі безверхі будинки на палях замість стеблин!.. А скільки ж то меду можна з них набрати!.. Мабуть, я збіжу донизу…
– Ні, ще не тепер, – сказала вона, стримавши негайне бажання бігти. – Перш ніж туди йти, треба запастися гарненькою замашною гілкою – відмахуватись
Якщо глянути на розміщення шахів на діаграмі, що її подає в передмові автор, неважко помітити, що Аліса (білий пішак) і Чорна Королева стоять поряд на сусідніх клітинках. Перший хід задачі: Королева йде на h5.
