style="font-size:15px;"> – Не викручуйся! – зауважив Контролер. – Можна було купити в машиніста.
І ще раз зазвучав хор голосів:
– Машиніст – це той, хто веде паротяг. Знаєш, скільки коштує його дим? Тисяча фунтів – клубочок!
«Краще мені сидіти тихо!» – подумала Аліса.
Цього разу голосів не було, бо й вона мовчала. Однак, на превеликий подив, усі пасажири хором подумали (сподіваюсь, ти уявляєш, що означає думати хором, бо я, зізнатися, аж ніяк):
«Краще тобі сидіти тихо. Знаєш, скільки коштує розмова? Тисяча фунтів – слово!»
– Сьогодні мені ця тисяча фунтів буде снитися цілу ніч! – подумала Аліса.
А Контролер тим часом уважно її розглядав – спершу в телескоп, далі в мікроскоп, а тоді в театральний бінокль. Нарешті він сказав: «Ти їдеш не туди!», зачинив вікно і подався геть.
– Авжеж, така мала дитина, – озвався пан, що сидів навпроти (зодягнутий у білий папір), – мусить знати, куди вона їде, хоч би навіть не знала й свого імені!
А Цап, – він сидів поруч із паном у білому, – заплющився й гучно промовив:
– Вона мусить знати дорогу до залізничної каси, хоч би й не вміла читати!
Ще далі, за Цапом, сидів Жук (та й чудернацькі ж пасажири зібралися у вагоні!), а що тут, здається, було заведено говорити всім по черзі, то Жук підпрягся й собі:
– Доведеться їй вертатися назад багажем!
Алісі не було видно, хто сидів за Жуком, вона тільки почула хрипкий голос:
– Нехай пересяде на інший…
Тут голос закашлявся й замовк.
«З голосу ніби охриплий кінь», – подумала Аліса.
І враз тонісінький-претонісінький голосочок пропищав у неї над самим вухом:
– Маєш слушну нагоду скаламбурити, скажімо: «Де хрип – там грип…»
Інший, напрочуд лагідний голос озвався з глибини вагона:
– На ній треба написати: «Обережно, дівчинка».
До цих голосів долучилися нові («Як багато тут пасажирів!» – подумала Аліса):
– Її треба відіслати поштою… і краще з головпошти, поки вона – з головою…
– Ні, треба телеграмою, в телеграфному стилі…
– Хай сама тягне цей самотяг…
І так далі.
Але білопапірний добродій нахилився вперед і шепнув їй на вухо:
– Не слухай їх, дитино! Краще купляй на кожній зупинці зворотній квиток.
– Ще чого бракувало! – спалахнула Аліса. – Я взагалі не просилася в цю подорож! Я щойно з лісу! І мені хочеться вернутися назад!
– З цього теж вийшов би ловкенький дотеп, – пропищав тонісінький голосочок біля самого її вуха. – щось на зразок: «Раз вліз в ліс, то й сиди собі там пеньочком».
– Не будьте таким докучайлом! – сказала Аліса, роззираючись, бо не могла збагнути, звідки лунає той голосок. – Якщо вам так припекло
