татом, якого вже немає у цьому світі, і меншими сестричками, яких тоді ще не було, поїздом Полтава – Москва спішить до бабусі у загадкову Москву, де її чекає звичайно ж, нове і, звичайно ж, незнане їй життя, де вона має стати якоюсь там королевою – власне, якогось – теж їй незнаного екрана…
Стукотять колеса, брязкають буферні тарілки, м’яко похитувався привілейований («панський»!) вагон, але все ще десь щось скрипить і зітхає, наче скаржиться на долю свою невдатливу, лиху, а там, попереду, куди на всіх парах мчить поїзд із зеленими вагонами, у яких плакали й співали, із жовтими та синіми, у яких німувала благодать, мчать назустріч далекій, яскраво– чи загрозливо-червоній заграві в твулок – обмежений двома рядами будинків простір для їзди та ходіння між двома вулицями) у Москві й нині чотири: Великий, Малий, Середній та Нижній. І всі вони виникли на території колишніх Кисловських слобід.
Як свідчать історики, «кислошники», котрі професійно квасили та солили овочі, ягоди, готували кислі напої, квас, щі, – для государевого двору – селилися при Опричному дворі Івана IV Грозного. У XVII столітті там виникли дві Кисловські слободи – двірська і патріарша.
Оскільки продукція «кислошників» надходила до царських та патріарших столів, то за ними у ті часи здійснювався особливий нагляд.
Цареві слуги, прикажчики наглядали, аби «вином и табаком не торговали и корчмы и никакого воровства не чинили, и приезжих и пришлых всяких чинов людей несродичей к себе во дворы никого не принимали, из дворов своих на улицу в Кисловке всякого помету не метали, а кто будет нарушать эти правила и таких людей винопродавцов, имая с вином и питухов, и корчемников, и воровских людей, приводить вверх в Приказ Мастерской палаты», що відала постачанням харчів для царського двору…
Всі Кисловські провулки після 1917 року були перейменовані, але починаючи з 1994-го їм усім повернули історичні їхні назви. Там досі збереглися старовинні будинки, зведені починаючи з 1806, 1817–1820 років і пізніше, тож архітектурний їхній вигляд старовинний.
Край той був у всі часи тихим, патріархальним, де час ніби зупинився, і це в Кисловські провулки вносило свій шарм.
У біографії Віри Холодної зберігся непевний рядок: «Родина Левченків поселилася в Москві в районі тихих Кисловських провулків (як уже зазначалося, їх було чотири), але в якому саме – встановити досі не вдалося».
…Отож в одному з будинків, розташованих в одному з Кисловських провулків, і минуло дитинство майбутньої «королеви екрана».
До десяти років дівчинка, як за тодішнім звичаєм, вчилася дома. За її виховання взялася бабуся Катерина Володимирівна.
Бабуся була сувора, вимоглива і наполеглива.
Віра старалася, рано навчилася читати і читала добре, швидко і все запам’ятовувала, була слухняною, бабуся радувалась успіхам онуки в читанні. Сама підбирала, що їй читати – в основному, «благопристойні» книги. Їх і давала онуці на сон грядущий. А Віра потай читала книги про морські пригоди, про піратів чи розбійників – бабуся й на дух не переносила
