почула це і ледь помітно всміхнулась. А візира зустріла, коли виходила через ворота Джеляд-Одаси. Ахмед-паша йшов твердим кроком, не удостоївши поглядом Роксолану. Вона подивилася йому вслід і покликала до себе ватажка німих-дільсизів. Дала чорний шовковий шнур і показала кивком на візира. А після того як вийшла з воріт і ворота за нею зачинилися, почула здавлений крик…
Не здригнулася. Не відчувала жодної провини, бо захищала дітей.
Увечері була у своїх покоях із дітьми. Молилась Аллаху біля кадильниці, в ніжних клубах диму. Прислухалася до якихось глухих звуків.
У молитві її і застав заклопотаний Сулейман.
– Що це за звуки такі? – запитала його Роксолана.
– Яничари сваволять… – сказав Сулейман. – Як дізналися, що Ахмед-пашу стратили і ще й без заслуховування… Як ти могла це зробити?
– Він посмів погрожувати дітям твоїм! – блиснула очима Роксолана. – Але у тебе є Гассан!
– Я його допитав, – сказав султан. – Він усе сказав. – І уважно подивився на дружину.
– Що сказав? – запитала спокійно.
– Ахмед-паша наказав йому обмовити тебе і грошей дав…
– Де зараз Гассан?
– На дні Босфору…
Дивні звуки наближались. Уже можна було почути удари в барабан, у щось металеве, ревище голосів, виднілася заграва від смолоскипів… Сулейман підійшов до вікна, в яке було видно пожежу, клуби диму. Роксолана кинулася до переляканих дітей.
У двері постукали. Увійшов стурбований євнух, упав на коліна перед султаном:
– Мій пане! Охорона передає, що яничари наближаються. Збунтувалася майже вся казарма, вимагають видати їм султаншу Роксолану. І щоб великий султан вів їх на війну з невірними.
– Вимагають видати Роксолану? – схопився, як лев, султан. – Зброю мені! Передайте яничарам, що я вийду до них. – Потім обернувся до дружини: – Не бійся нічого. Хай там що, сюди вони не прийдуть. Не посміють. Я пришлю сюди Мустафу.
І стрімко вийшов. Роксолана зі страхом дивилась у вікно.
Султан сам, без охорони, їхав на білому коні, вкритому зеленим прапором, просто в центр палацової площі. Там горіло багаття, і в клубах диму можна було розрізнити маси людей. Яничари били в барабани, били в мідні казани і ревли, як шайтани. Можна було почути в цьому вирі:
– Ця клята Роксолана нашого султана зурочила!
– Чаклунка!
– Нам не платили вже рік!
– Худоба краще живе!
– Веди нас на Україну!
– Віддай Роксолану по-доброму!
– Все спалимо!
– Де наш Ахмед-паша?
– Де царевич Мустафа?
Доскакавши до центру, султан спішився, підніс руку. Все стихло. І направили на султана шаблі і списи. А падишах тихо і спокійно сказав:
– З усіма говорити не можу. Нехай виступлять три провідники!
Відразу ж виступили три бувалі аги і стали всередині кола з мечів.
Затягнулося
