Зизаній. Але він поклявся забути всі події в замку, як страшний сон. Навчив двох найвірніших Анні козаків перетворювати свинець на золото, і поїхав геть. Корецька його не спиняла, бо пообіцяла, що відпустить.
Повіяв вітер і пригладив могильний бур’ян. Княгині не можна було надовго затримуватись – якщо селяни помітять її тут, піде поголос. Не вистачало ще підозр у чаклунстві серед власного залежного люду. Корецька підвелась, розправила спідницю з чорного оксамиту і рушила у бік своїх козаків, яким було заборонено пускати на цвинтар будь-кого, та й самим переступати за огорожу кладовища, поки пані не повернеться. Хазяйка перехрестилась на виході і пішла до карети, не озираючись. Щойно вона вмостилась на вовняних подушках дормезу, як з боку кладовища пролунало тонке, не по-людському пронизливе скавчання… Під шкіру прослизнув холодом страх, серце заколотало, кінь під новим ротмістром гучно заіржав, княгиня заплющила очі і прошепотіла «прощавай». Почет миттю ринувся з місця, залишивши по собі лише пильну куряву.
За півгодини в’їжджали в Лісники, на дорозі було повно люду, і Анна відчула, що могильний жах вже полишив її. У неї справді не було часу боятись. Слід так багато зробити! Здійснити свій задум попри що – як їй хочеться, аби любий Самійло мав свою державу, край Корецьких! А для цього саме зараз найкращий час – слава про князя шириться усім світом, землі на Дикому полі підкорюються її козаками, люд прибуває у зведені Корецькою міста, золото вариться в її замку. Так, це справді найкращий час, аби створити власне королівство. І ані монарх Речі Посполитої, ані московський цар, молдовський господар, кримський хан чи османський султан не зможуть здолати їхній рід.
Анна пригадала слова юдея Понхаса, які він промовив до неї на Подолі. Він напевне говорив про книгу «Еш Мецареф» – «таємниця, яку вона не пізнала, з якою можна творити дива». То що може бути за диво більше від створення золота з праха? Філософський камінь, вічне життя чи потужна влада над людьми? Корецька тепер вірила, що все це можливе – що це не байки і не вигадки, що дива таки існують.
Дормез вкочувався у замкові ворота. На ганку майнула постать її невістки. Мовчазна Катерина Могилянка уникала спілкування зі свекрухою. Молода була при надії, і син Анни, Самійло, привіз її до матері, аби та пригледіла за невісткою. А сам рушив по справах в Корець та інші родинні обійстя. Княгиня спіймала себе на думці, що мала б співчувати чужинці, яка втратила дім і близьких, яка багато страждала за свій молодий вік, але жалю в серці свекрухи не було. І навіть навпаки… Пані відмахнулась від думок про своячку і знов зосередилась на словах Понхаса.
Переступивши поріг, Корецька різко зняла хутряну шапку, намітку та заушниці, розстібнула накидку і рушила у бік книгозбірні. Саме там знаходяться старі записи про її орендарів. Усі перемови та угоди із ними, а також спостереження, які княгиня занотовувала власною рукою і передавала на зберігання писарю. Анна
