поглядом старого.
– Я не міг змусити вас чекати, ваша світлосте, – Понхас мовив хриплуватим голосом, низько схиливши голову, на що княгиня розпливлась у посмішці – єврей завжди вмів добре вмастити її марнославство.
Корецька посунула до свого крісла з подушкою із червоного оксамиту і запросила до розмови оренадря.
– Ви мене заінтригували, пане Понхасе. – Почувши шляхетне звертання до нього, єврей зрадів, довго вмощувався на лаві і лише коли розташувався зручно, Анна продовжила. – Наші з вами ділові стосунки принесли нам обом велику користь, ми добре одне одного знаємо. Однак здається мені, що ви могли щось невірно розтлумачити стосовно мене. Ви зробили натяк за нашої останньої зустрічі, який я прагну розвіяти, аби не було пересудів.
Понхас з-під своїх косматих сивих брів дивився на Корецьку, на її відкриту шию, як натяк, що ця пані здатна розкритись світу ще більше, набагато більше. «Пересудів вона боїться. Ага, так я й повірив» – подумки розпекав єврей господиню, але мовив він улесливо:
– Я не хотів вас образити чи сказати щось недоречне. Можливо, моє надмірне хвилювання при зустрічі з вами змусило мене це бовкнути, ваша світлосте. – Єврей схилив голову і втупився у лаковану стільницю.
Але Корецька відчувала, що це ще не кінець їхньої розмови. Після тривалої паузи, такої довгої, що вже навіть стала видаватись моторошною, слово взяла хазяйка:
– Але пане Понхасе, це ж не все, що ви хочете мені сказати, еге ж? – жінка смикала перли на своїй сукні. Єврей схвально кивнув.
– Не все. Я знаю, і мої брати по вірі знають, що у вас є дещо юдейське. Один раритет, який багато для нас значить, – пробубнів гість, ховаючи очі, бо не здогадувався, чого тепер чекати від Корецької.
– Ви хочете, аби я вам цей раритет віддала? – Корецька зареготала, спопеляючи поглядом співрозмовника.
– Продали, пані. Ми хочемо, аби ви продали. – Понхас зітхнув і зіщулився.
– Щоб продати, я маю знати його повну вартість. А відтак я мушу довідатись, які ще таємниці закладені в книзі. Ті таємниці, про які ви мені натякнули. – Анна хижо всміхалась.
– Все, що вам дано знати, ця книга вже відкрила. Усі ці знання, якими ви володієте. Все решта – це для народу Ізраїлевого. – Понхас повів упевненіше. Він поглянув на Корецьку пронизливо і суворо. Його дрібні чорні очі під сивими бровами виглядали навіть дещо загрозливо. Корецька торкнулась великим пальцем правиці до верхньої губи і замислилась. Вона мовчала, розвернувшись у бік вікна, за яким раділо життю різнобарвне літо.
– Тобто таки є якась таємниця, більша за ту, яку я вже розкрила. – Анна промовляла немов лише до себе. – Мабуть, це щось дуже важливе або цінне… Ви ж так швидко сюди прибули… Відтак надто важливе для вас. А може бути, і для мене….
Понхас мовчав, він і так забагато бовкнув Корецькій, через що вже почав нервувати. «Казав я їм, я поганий перемовник. А вони всі затягнули – не бійся, прямуй до неї.
