вже починає гоїтись. Ще поїду в село. На щастя, мент бурхливий, небезпечний, науки в школі немає. Отже ж, на селі весело, вільно, натуральне все. Одні вечорниці чого варті! Котра дівчина тобі вподобалась – іди й бери її, якщо хто раніш тебе не взяв.
– Як же ти поїдеш? Ще вб’ють тебе там.
– Дурниця! Я в той же вечір розпив з хлопцями четвертину самогону, й ми помирились. Та й чи варто звертати на це увагу? Навпаки, хлопці поважають мене тепер. Так я от що хотів сказати – поїдем удвох. Ну, до чого гарно там! Дівчата там – справжні дівчата, а не виснажені оселедці в чорних сукнях. Як ти їй вподобався, вона тобі відверто це скаже, не буде драми витівати. Їдем, не пожалкуєш.
– Ні, ні…
Віктор засміявся. Юрко ж знає, що він «сімейна» людина.
Юрко поморщився.
– Ну, не чекав від тебе, що ти такий забобонний! Сама наука каже, що людина – істота полігамійна. Хіба ти вже проти науки?
Віктор знову посміхнувся. Воно-то так… але… негарно якось..
– Дурень ти. Прощавай, поїду сам.
Вікторові хотілось поїхати.
«Поїду так собі… провітритись. А щоб з дівчатами там що, то ні… До того ж Кусі зараз не до мене… акушерки й таке інше. Так, навіть Куся рада буде, що я поїду. А приїду вже після. Ну, звичайно, з дівчатами ні, ні…»
Віктор радів, що може поїхати. Навіть треба було йому поїхати, заспокоїтись після тих життєвих неприємностей, що спіткали його.
Стривай, – сказав він Юркові, – я теж поїду, тільки умова: ти й не силкуйся там тягти мене до дівчат… ти ж знаєш, я людини невільна.
Він був у той момент невдоволений з того, що дійсно він невільний, і заздрив Юркові.
Але поборов у собі ті чуття й ще раз подумав, що їде в село тільки провітритись.
Через чотири дні Віктор повернувся назад у місто. Одначе яка нахаба отой Юрко! Як не пручався він, але той затяг його на вечорниці і… Ну, звісно що… Але ж хіба він, Віктор, винний в тому? То ж Юрко, ота нахаба!
Віктор після того ходив у церкву й довго молився, щоб Бог простив йому невільну зраду. Себе ж він й надалі вважав чистим і вірним Кусі.
Тепер Віктор сидів у сінематографі вкупі з Кусею й дивився на велике полотно, на якому бігали люди, кохали одне одного, мучились, убивали, але був далекий від переживань героїв екрана.
Він гадав про ту стіну, котра з кожною годиною відгороджувала його від Кусі. Після аборту в їх відношення вкралось недовір’я і підозріння. Віктор почав помічати, що Куся не завше буває правдива. Наприклад, навіщо було позавчора обдурювати його і казати, що вона піде до подруги, а йти в театр дивитись на «Гамлета»? Не хотіла, може, з ним іти? Хотілось бути одній? Так чого ж цього не сказати? А може…
Погана думка залізла в голову Віктора, й він ніяк не міг її перемогти. Ревниве почуття кублилось усередині, й Вікторові було неприємно й гірко.
– Невже вона може зрадити після того, як була моєю? Гм? Правда, жінка істота мало постійна. Але хіба Куся така, як інші? Я ж бачив у їй щось ідеальне.
«Начинается с идеалов, а
