вибрати «кращого представника трудової інтелігенції», привела сюди старого Вовка. Найперше, що він побачив над входом у будинок (навіть попри те, що очі вже стали підводити його), був великий червоний плакат з білим написом «Трудящі Західної України! Жодного голосу ворогам народу – приспішникам панів, поміщиків і капіталістів!». Василь знизав плечима. За своє життя він знав лише одного «пана і поміщика» – осадника Адама Павловського, але навряд чи він прочитає його прізвище на тому листкові, який йому вручать!
Як з’ясувалося зовсім скоро, процедура голосування була навіть простішою, ніж він сподівався. Коли Вовки зайшли до виборчої дільниці, то отримали з рук юнака, з котрим до того ніколи й не розмовляли по-справжньому, невеличкі прямокутні аркуші.
– Підійдіть до кабінки і вкладіть картку в конверт, – сказав юнак і показав в інший бік кімнати. – Якщо хочете, можете викреслити прізвище кандидата.
Василь Вовк подивився на отриманий папір, примружив очі й ледве розгледів напис. Макуха Марія Фомівна. Старий коваль іще пам’ятав, як під час останніх виборів до польського Сейму він довго думав, кого саме залишити у списку на бюлетені. Тепер же йому лишилося тільки вкласти аркуш у конверт, тим більше що у кабінці не було чим закреслити єдине прізвище.
Василь зробив так, як йому сказали, підійшов до урни, біля якої сидів якийсь військовий, і подав тому конверт. Той усміхнувся й опустив його в урну.
Василь не став чекати своїх жінок, вийшов з будинку і вже надворі запалив файку. За цим заняттям його застав зять Данило Солтис.
– Ну що, тату, вибрали делегата, який буде вирішувати, як нам жити? – їдко запитав той.
– А ти нє? – незлобно відповів Василь.
– І я вибрав! Викреслив Маруську до чортової матері!
Василь здивовано подивився на Данила.
– Чим викреслив? Там же навіть волука[10] не було?
Данило хитро усміхнувся і дістав з кишені пів олівця.
– Ти знав, що не буде чим писати? – здивувався Василь. – Але як?
– Кость підказав. Він першим проголосував, ще перед тим як до церкви піти, то й повів мені. Ну, і волуко дав, – пояснив Данило. – Але, тату, нікому то не кажіть!
– Та й ти, Даню, менше патякай язиком! – відказав Василь Вовк, помітивши, що підходять Орина з Софією.
Вже наступного дня по всіх селах сільради люди могли прочитати, що вибори делегатів Українських Народних Зборів відбулися; у них взяло участь 96,5 % виборців, за кандидата віддали голоси 91,8 %. Таким чином делегатом від округу обрали Марію Макуху. Прочитавши таке, дехто скрушно хитав головою. Вони знали, що далеко не «96,5 %» людей прийшли до будинку сільської ради, а проти голови сільської ради проголосувало аж ніяк не «8,2 %» – приклад Данила Солтиса наслідували багато виборців, особливо тих, хто голосував уже наприкінці. Зіставивши такі факти, багато хто зрозумів, що нічим добрим це не закінчиться. Треба бути обережним і по можливості мовчати.
Народні
