Галицька сага. Невиправдані надії. Петро Лущик
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Галицька сага. Невиправдані надії - Петро Лущик страница 26
Так, зима тридцять дев’ятого року була не схожа на попередні. І погодою, хоч і раніше були морози, і подіями, що ураганом налетіли на Галичину. Лише місяць тому голова Вишівської сільської ради Марія Макуха повідомила радісну звістку, що в Києві сесія Верховної Ради УРСР, котра зібралася спеціально, ухвалила рішення приєднати Західну Україну і возз’єднати тим самим великий український народ в єдиній українській державі. Цю звістку, на думку голови, безперечно історичну, люди сприйняли байдуже, що аж ніяк не могло залишитися непоміченим секретарем партійного осередку Андріаном Котельниковим.
– Невже ви не розумієте, які відкриваються перспективи перед вами, простими людьми? – майже ображено запитав він. – Ви зараз громадяни найпершої в світі соціалістичної держави! Як співається у пісні: «Я другой такой страны не знаю, где так вольно дышит человек».
Але ніхто такої пісні не пам’ятав, хоч фільм «Цирк» у місцевому клубі, перетвореному з читальні «Просвіта», все ж показували.
(Тут отець Петро Лісович, попри свою неприязнь до нової влади, все ж не міг не відзначити, що агітацію вона організувала відмінно. Час від часу у клубі показували фільми, котрим передували кіножурнали. З них місцеві селяни дізнавалися про щасливе життя при радянській владі, про міць Червоної армії, про те, як зовсім скоро житимуть вони самі.)
Ніхто навіть не підозрював, наскільки швидко настануть такі зміни. Першою ластівкою «нового життя» стало попередження Якова Смоляра. Однієї неділі після відправи колишній гайовий затримався у церкві, й отець Петро здогадався, що у того до нього є розмова. Оскільки це відбувалося постійно, парафіяни завжди запитували його поради, тому отець і не здивувався Якову. Щоправда, розмова аж ніяк не принесла йому заспокоєння.
– Добре, що ви залишилися, Якове, – мовив, привітавшись, Петро Лісович. – Я вже декілька неділь не бачу ні вашого сина, ні Оксани.