трохи вгору дивилися.
– Так, там же, – Самсон присів на запропонований стілець біля шахового столика. – Тільки тепер сам. Батька недавно вбили, а мама з Вірочкою від легеневої інфекції померли.
– Горе ж яке!.. – задумливо мовив Бабукін і пожував товсті губи.
Сам він зберіг дебелість тіла, незважаючи на продовольчі кризи, які з дивовижною регулярністю змінювали одна одну назвами, але не змістом. Хлібна криза була змінена молочною й масляною, та була змінена м’ясною, м’ясна – круп’яною і знову хлібною.
– А до тебе на постій нікого нова влада не привела? – озирнувся поглядом по широкій вітальні Самсон, зупинивши свою увагу на високому підлоговому годиннику, час на якому не міг відповідати дійсному.
– Ні, Радомицький уберіг від цього. Видав охоронну грамоту, що звільняє від реквізицій, мобілізацій тощо!
Самсон, почувши прізвище ще одного з колишніх товаришів, підвів голову, з цікавістю у вічі Сашкові Бабукіну подивився, ніби прохаючи про продовження.
– Він же тепер начальник на залізниці! – додав господар квартири. – А залізничники, вони від усього поганого звільнені!
– Так ти тепер залізничник?
– Я – ні, що ти! Я на електростанції.
Самсон задер голову й подивився на електричну лампочку, єдину, що світила з чотириріжкової люстри.
– Он як! – здивувався він. – Пощастило тобі! І освіта стала в нагоді!
– Де там пощастило! – відмахнувся рукою Бабукін. – Ось ти платиш за світло?
– Ні, – відповів Самсон. – Так рахунків же не надсилають!
– Ніхто з громадян за світло не платить! Тільки місто за трамвай доплачує і з паливом допомагає! А палива вже майже немає! Ми ж на дровах тепер електрику робимо! Ще дві баржі з дровами на Дніпрі залишились, а потім що? Мости дерев’яні розбирати?
– Атож, – гість співчутливо закивав. – Я ж і сам бачу, світло тільки ввечері, та й то не завжди, вода – вранці й увечері, та й не щодня!.. Я про інше хотів порадитися. Може, у тебе там якась робота для мене знайдеться? Ну щоб справою займатися.
– Роботи багато, – посміхнувся Бабукін. – І зарплата хороша. Тільки її не платять.
– Як не платять?
– Так, не платять. Талони дають, картки, бони якісь на відріз сукна. А грошей майже немає, тому що громадяни за світло не платять… Хочеш таку роботу? Тоді влаштую!
– Треба подумати… – Самсон знітився, і господар у відповідь на це ще раз усміхнувся, тільки тепер з гіркотою.
– Думай-думай! І не поспішай! Зараз поспішати мусять тільки ті, хто фанерні пам’ятники ставлять!
– А їм чого поспішати?
– А їм платять грошима за кожну голову пам’ятника! За двоголовий бюст – подвійно! Художники тепер у привілеях! Не те що інженери!..
8
