помер король».
Цікаво те, що нова королева однією з останніх у світі почула новину про свій новий статус. Коли найважливіша телеграма із «Закутка Гайд-парку» досягла Найробі рано вранці 6 лютого, Верховний комісар Співдружності разом з більшістю своїх співробітників уже залишив місто, прямуючи до Момбаси, звідки королівська делегація мала виїхати до Цейлону – і взяв із собою книгу офіційного кодексу. (Також в Момбаса був запакований і готовий до подорожі офіційний гардероб Єлизавети, включно з чорними жалобними вбраннями, які всюди подорожують із королівськими особами. Телеграма з Букінгемського палацу запевняла: чорний капелюшок непомітно доправлять окремо на борт літака наступного дня, коли королева прилетить до Лондона.)
МАРТІН ЧАРТЕРІС
(1913–1999)
Зіграв – Гаррі Хадден-Патон
Хитрий Мартін Хартіс, людина – собі на умі, який бачив функцію монархії як розвагу – «треба розгорнути килим національного щастя» – й колишній підполковник (Королівського монаршого стрілецького корпусу). Він зберіг те саме відчуття відвертої радості й на посаді приватного секретаря Єлизавети II, як у статусі принцеси (1950–1952), так і королеви (1972–1977). Двадцять років він був дотичним до цього кола, як і Томмі Ласселлс та Майкл Едін.
«Я просто полюбив її, коли зустрів, – зізнався він згодом. – Вона була такою молодою, красивою, слухняною, найбільш вражаючою з усіх жінок». Коли влада перейшла до рук Чартеріса, в королівських промовах зазвучала й гумористична нотка: новий автор продемонстрував здатність висловлювати думки своєї господині-улюблениці в такий спосіб. Саме це стало темою інтерв’ю, яке він дав публіці після виходу на пенсію. Інтерв’ю було захопливим: у ньому він назвав принца Чарльза «плаксивим», принцесу Маргарет – «злою феєю», королеву-матір – «жінкою, що трохи обманювала себе», а Сару Фергюсон – «вульгарною, вульгарною, і ще раз вульгарною!» Незабаром після появи інтерв’ю і королева, і королева-мати запросили дорогого Мартіна на обід.
В урядову резиденцію одна за одною летіли телеграми. Приватний секретар Єлизавети Мартін Чартеріс уперше зрозумів, що щось не так, коли його викликали до телефону в британський пресцентр. Згодом Чартеріс згадував, що поблизу телефонної будки побачив журналіста, який мав ошелешений вигляд – зі зблідлим обличчям і порожнім поглядом, він крутив в одній руці пачку сигарет. Щойно агентство Reuters передало важливі новини з Лондона про те, що уряд більше не збирається зберігати таємницю. Саме Паркер, попереджений Чартерісом з пресцентру, повинен був повідомити звістку про смерть короля Філіпу, який перебував у королівській резиденції Сагана Лодж. «Він мав такий вигляд, ніби ти опустив на нього половину світу, – згадував Паркер. – Я ніколи в житті так нікого не жалів». Філіп забрав дружину від усіх інших. «Він повів її в сад, – написав Паркер. – І вони повільно походжали по газону, поки він говорив, говорив і говорив з нею».
Коли
