після церемонії. – Але коли я простягнув твою руку архієпископу, то відчув, що втратив щось дуже дорогоцінне…. Тішуся твоїми словами, сказаними мамі, що довге очікування заручин і весілля були правильним вибором… Я бачу, що ти надзвичайно захоплюєшся Філіпом, це правильно, але не забувай нас – таке бажання твого люблячого та назавжди відданого батька». Єлизаветі пробачили все. «Дорога мамо, – написала вона з Бродленда – маєтку Маунтбеттенів в Гемпширі, на другий день медового місяця, – я не знаю, з чого почати цей лист і що говорити, але я знаю, що мушу його якось написати. В мені так багато емоцій… Гадаю, що ви найкращі мати й батько у світі, і я лише сподіваюся, що зможу виховати своїх дітей у тій щасливій атмосфері любові та справедливості, в якій ми з Маргарет виросли».
Народження здорового сина та спадкоємця менш ніж за рік зміцнило сім’ю та сповнило націю радісними почуттями. Принц Чарльз з’явився на світ 14 листопада 1948 року, а принцеса Анна – менш ніж через два роки – «небесні маленькі істоти», за словами їхньої бабусі. Родина любила їх безмірно, вони підбадьорювали їх більше, ніж це можна було висловити. «Щиро дякую, що дозволили їм народитися», – писала мати Єлизавети.
На початку 1951 року саме бабуся та дідусь опікувалися малолітніми принцом і принцесою в апартаментах Віндзорського замку, бо їхня мати перебувала за кордоном, насолоджуючись життям без жорстких обмежень королівського етикету. Морська служба, яку і Філіп, і Палац вважали за потрібне продовжувати, привела подружжя на середземноморський острів Мальта. Тим часом Єлизавета занурилася у звичайні для такого місця справи. Майже рік вона мала змогу просто засмагати й плавати, керувати автомобілем і що десять днів відвідувати перукарню Тоні в Шемі, де також пропонували шампунь за шість шилінгів та різні косметичні засоби.
Суботніми вечорами принцеса та герцог приєднувались до інших пар, які відвідували танцювальний зал готелю «Феніція». Тут Філіп насолоджувався Дюком Еллінгтоном («Сідайте у поїзд “А”»), а Єлизавета досить успішно пробувала себе в самбі. Тож не дивно, що вже в Балморалі подружжя навчилося майстерно танцювати шотландський ріл. «Вони були такими розслабленими й вільними, приходили та їхали, коли заманеться, – згадував про мальтійський період Джон Дін, камердинер Філіпа. – Гадаю, це був їхній найщасливіший час».
Тим часом Філіп реалізував свої давні амбіції на капітанській посаді. Після кількох місяців служби першим лейтенантом на кораблі Її Величності під назвою Chequers, есмінці класу «С», йому було передано командування кораблем Її Величності Magpie, фрегатом в британському – все ще великому – середземноморському флоті. «Герцог», як його називали поза очі, незабаром вразив екіпаж своїми навичками моряка, фахово керуючи кораблем. Філіп чітко дав зрозуміти своїм людям, що ніколи не використовуватиме тут королівські титули, та ще більше вразив їх тоді, коли, роздягнувшись до пояса, сів веслувати на одному з вельботів фрегата й привів свою команду до перемоги
