style="font-size:15px;"> Зіграв – Джеймс Лоуренсон
Лікар Георга VI та королеви Марії сер Джон Вейр мав м’яку вдачу, хороші манери, а також запас «кумедних жартів» і «маленьких історій», занотованих у кишеньковому блокноті, які він розповідав своїм пацієнтам з шотландським акцентом. Проте їхня довіра до нього спиралася насамперед на спільну віру в гомеопатію, яка підштовхує організм використовувати власні ресурси для зцілення. Гомеопатія, як любив казати Вейр, «це не релігія, не секта, не примха, не жарт». Невеликі дози часто рослинних препаратів «просто стимулюють життєві реакції пацієнта, а це сприяє одужанню». Придворні, такі як Дермот Морра, королівський історик, вважали Вейра «старою загрозою», чиї засоби «шарлатанства» завдавали його королівським пацієнтам більше шкоди, ніж приносили користі. Однак Єлизавета, королева-мати й принцеса Аліса, герцогиня Глостерська, були двома пацієнтками Вейра, котрі жили комфортно після свого сотого дня народження, а королева Єлизавета II і принц Чарльз також цілком непогано живуть, хоч обрали гомео патію трохи пізніше.
Орден Копняка
Вінстон Черчилль прибув 20 листопада 1947 року на королівське весілля до Вестмінстерського абатства як гість. Колишній прем’єр-міністр запізнився (чиста випадковість, на думку друзів; навмисний розрахунок, на думку критиків) – і всі присутні встали, щоб привітати його. «Усі встали, – повідомив сер Генрі “Чіпс” Ченнон, біограф, – усі королі та королеви». Важко було повірити, що цього чоловіка британський електорат випхав із влади трохи більше як два роки тому. “У Вінстона немає сорому?” – запитує “Боббеті”, маркіз Солсбері, в першому епізоді “Корони”, коли Пітер Морган уявляє, як головний консервативний критик Черчилля міг висловити свою зневагу. “Він обурливий, – відповідає Ентоні Іден, не дуже відданий помічник і номінальний заступник Черчилля. – Але ти повинен ним захоплюватися… Бідний старий Еттлі… Ніхто не встав, щоб привітати його”».
Вінстон Черчилль, з яким ми вперше зустрічаємось на початку «Корони», теоретично є розчарованою людиною, вже не прем’єр-міністром, а лідером опозиції Його Величності. Наприкінці Другої світової війни міжпартійний уряд, яким Черчилль успішно керував від темних днів 1940 року, почав втрачати популярність.
Європейська війна була тріумфально виграна. І хоч Японія ще вела боротьбу, заступник лідера коаліції Клемент Еттлі відчув, що настав час, коли Лейбористська партія знову повинна завдати удару. На наступних загальних виборах британський електорат рішуче з ним погодився, надавши лейбористам величезну більшість зі 146 депутатів, щоб ті реалізували свою програму побудови нової яскравої та вічної «держави добробуту», що передбачає безплатну Національну службу охорони здоров’я та програму суцільної націоналізації.
Король Георг VI запропонував прем’єр-міністру, що йшов, нагородити його Орденом Підв’язки, але Черчилль відмовився. «Як
