style="font-size:15px;"> – На першій лінії пан Меллор, – повідомила Рейчел, усвідомлюючи, що вона перериває ранкову зустріч Себастьяна з директором валютного департаменту банку.
Себ зиркнув на годинник. Десята нуль-нуль.
– Ви не проти, якщо я відповім? – промовив він, беручи слухавку.
– Не заперечую, – відгукнувся Віктор Кауфман, добре знаючи, хто зараз на іншому кінці дроту.
– З’єднайте із ним, Рейчел. Доброго ранку, пане Меллор, це Себастьян Кліфтон.
– Ви вже вирішили, пане Кліфтон?
– Атож, вирішив і можу вас запевнити, що «Фартинґс» дуже серйозно поставився до вашої пропозиції. Однак після довгих роздумів рада директорів вирішила, що це не той тип бізнесу, яким бажає займатися банк, і тому…
Лінія стихла.
Десмонд Меллор годинами лежав на тонкому матраці з кінського волосу, поклавши голову на тверду, як камінь, подушку. Він утупився в стелю, намагаючись збагнути, що йому робити зараз, коли Кліфтон відхилив його пропозицію. Думка про те, що Едріен Слоун його одурив, водночас знищивши його компанію, робила в’язня параноїком.
Раптом двері камери відчинилися, і черговий офіцер гукнув, хоча й перебував лише за кілька метрів:
– Прогулянка!
Щодня по обіді бранців випускали з камер на годину і дозволяли їм гуляти на подвір’ї, тренуватися й теревенити зі своїми товаришами по нещастю, щоб ті могли обміркувати свій наступний злочин до того, як їх звільнять.
Меллор зазвичай шукав компанії тих, хто сидів уперше і не мав наміру повертатися до злочинного життя. Його потішило, що він буквально наткнувся на прогулянці на свого першого випускника Ітона (марихуана) і випускника Кембриджа (шахрайство). Але не сьогодні. Він уже вирішив, з ким йому потрібно перебалакати приватно.
Меллор обійшов подвір’я двічі, перш ніж помітив Неша, який ступав самотньо за кілька кроків попереду. Не так багато в’язнів хотіли провести цілу годину в компанії найманого вбивці, котрий, здавалося, провів у в’язниці все своє життя, і його не хвилювало, якщо проведе кілька днів у карцері за напад на одного з бранців, який його роздратував. Останньою його жертвою став кухар, котрий не насипав Нешу додаткової порції смаженої картоплі й отримав за це обпечену руку.
Меллор ще раз повторив про себе добре підготовлений текст, перш ніж нарешті наздогнати Неша, хоча просте привітання «Відвали!» мало не змусило його знову замислитися. Якби Меллор не був у відчаї, він швидко пішов би собі далі.
– Мені потрібна порада.
– То знайди собі адвоката.
– Адвокат не порадить у моїй справі, – сказав Меллор.
Неш уважніше поглянув на нього:
– Краще, щоб це не був якийсь підступ, бо якщо ти якийсь бісів сексот, то проведеш решту терміну у тюремній лікарні. Я чітко дав зрозуміти?
– Цілком, – підтвердив Меллор, раптом второпавши значення словосполучення «жорсткий чоловік», але вже було запізно відступати.
– Гіпотетично… –
