ніхто не знає, як він працює, так само добре, як Слоун, – відповів Хакім. – Ви спілкувалися з адвокатами Меллора, щоб з’ясувати, чи вважають вони цю угоду реальною?
– Цілком реальною, – підтвердив Арнольд. – Хоча і їхній старший партнер зізнався, що був здивований так само, як і ми. Гадаю, що він найкраще це підсумував, коли припустив, що це може бути справа рук диявола, з яким ви знаєтесь.
– А коли Меллора випустять? – поцікавився Себастьян.
– Ще нескоро, – сказав Арнольд, – адже йому висувають додаткові звинувачення.
– Нові звинувачення? – здивувався Хакім.
– Операції з фальшивими грішми. А також шахрайство.
– Не можу повірити, що Меллор вчинив би щось таке дурне, особливо коли він уже був під вартою.
– Якщо ви замкнені в тюремній камері цілими днями, – зауважив Арнольд, – підозрюю, що ваш розум може затьмаритися, особливо якщо у вас на гадці лише думка про те, як порахуватися з тими, хто відповідальний за ваше перебування за ґратами.
– Маю визнати слушність цього зауваження, – погодився Хакім, – бо якби ви двоє не наглядали за мною, коли я перебував у в’язниці, лише Бог знає, до чого я міг би там додуматися.
– Я все ще не впевнений щодо цієї угоди, – зізнався Себастьян. – Все якось занадто просто. Не забувайте, що якби Меллор проковтнув цвях, то витягнув би коркотяг.
– Тоді, можливо, нам варто відмовитися від цієї угоди, – запропонував Арнольд.
– І дозволити Слоуну продовжувати зловживати своїм становищем, водночас багатіючи щохвилини? – нагадав їм Себастьян.
– Слушний аргумент, – зауважив Хакім. – І хоча я ніколи не вважав себе мстивим чоловіком, мені було б приємно бачити, як Слоун нарешті зазнає краху. Але, можливо, ми із Себом сприймаємо це занадто особисто і маємо просто поглянути на цю угоду по суті. Яка ваша думка, Арнольде?
– Немає сумнівів, що за звичних обставин це було б вигідною угодою для банку, але після вашого минулого досвіду контактів із Меллором, можливо, було б розумно, якби я повідомив Комітет із етики Банку Англії, що ми розглядаємо можливість укласти ділову операцію з кимось, хто перебуває у в’язниці. Якщо вони не заперечуватимуть, то чом би нам і не погодитися?
– Це, безумовно, найкраще рішення, – визнав Хакім. – Чому б вам не зробити цього, Арнольде, і не повідомити мені про результат?
– І мені не треба вам нагадувати, – додав Себастьян, – що Меллор телефонуватиме мені о десятій ранку в п’ятницю.
– Треба переконатися, що він телефонуватиме не за наш кошт, – зауважив Хакім.
Вони вдвох сиділи відокремлено в кінці бару, щоб бути певними, що їх ніхто не чує.
– Коли замислюся, – сказав Ноулс, – то дивуюся, як ви стали директором туристичної компанії. Зрештою, я ніколи не чув, щоб ви десь відпочивали.
– Мені байдужі іноземці, – пояснив Слоун. – Їм не можна вірити.
Бармен наповнив склянку джином.
– Але
