опозиції засміялася, поки ті, хто сидів на урядових лавах, волали:
– Слухайте, почуйте!
– Але дозвольте мені попередити мою шляхетну родичку, – продовжував Джайлз, і його голос уперше прозвучав серйозно, – що момент її тріумфу може виявитися нетривким, адже коли настане час уряду репрезентувати новий законопроєкт про охорону здоров’я, їй не варто сподіватися, що вона отримає таку ж поблажливість із цього боку палати. Ми будемо уважно вивчати цей законопроєкт рядок за рядком, пункт за пунктом, і немає потреби нагадувати шановній баронесі, що саме Лейбористська партія під орудою Клемента Еттлі створила Національну службу охорони здоров’я, а не ця зграйка торі, які тимчасово сидять на урядових лавах.
Опозиція підбадьорила свого лідера оплесками.
– Тож буду радий привітати мою шляхетну родичку з чудовою інавгураційною промовою, але раджу їй смакувати цю мить, бо коли вона наступного разу повернеться на трибуну, цей бік палати сидітиме в очікуванні її звіту, і дозвольте мені запевнити шляхетну баронесу, що вона більше не зможе покладатися на хоч якусь братську допомогу. І тоді їй доведеться виграти і битву, і війну.
Опозиційні лави виглядали так, ніби не могли дочекатися цього протистояння.
Емма посміхнулася й гадала, скільки людей у палаті здивувалися б, якби дізналися, яку кількість її промови підготував саме цей шляхетний лорд, котрий зараз вказував на неї. Він навіть слухав її репетицію на кухні на Сміт-сквер минулої ночі. Емма лише хотіла б, щоб їхня мати сиділа на гостьовій галереї і спостерігала, як вони знову сваряться.
Пан Саткліфф, директор школи Ґренджмут, був вельми вдячний, коли леді Беррінґтон привезла Фредді назад до Шотландії, і як тільки хлопчик неохоче повернувся до свого класу, поцікавився, чи не може він перебалакати з нею. Карін легко погодилася, позаяк пообіцяла Джайлзу, що спробує з’ясувати причину, чому Фредді накивав зі школи п’ятами.
Після того як вони влаштувались у його кабінеті, директор не став гаяти часу і торкнувся теми, що стосувалася їх обох.
– Добре, що ваш чоловік не приїхав із вами, леді Беррінґтон, – почав він, – бо це дозволить мені бути більш відвертим щодо Фредді. Боюся, що хлопчик ніколи насправді не почувався тут добре з того дня, коли прибув сюди, і боюся, що в цьому винна його мати.
– Якщо ви маєте на увазі леді Вірджинію, – зауважила Карін, – я впевнена: ви знаєте, що вона не його мати.
– Я скоріше припустив би таке, – сказав директор, – бо це пояснювало б, чому вона жодного разу не відвідала Фредді, поки він тут був.
– І вона ніколи цього не зробить, – додала Карін, – адже це не відповідає її меті.
– І хоча лорд Фенвік робить усе, що в його силах, аби допомогти, – правив далі пан Саткліфф, – він не батько хлопчика, і боюся, що ситуація погіршилася, коли Фредді вперше зустрів вашого чоловіка.
– Але я вважала, що їхнє знайомство пішло на краще
