гучні фрази, досить безневинний і нешкідливий характер і кликало мене туди ж, куди я і без того прагнув, – під зелені склепіння дерев і до тихих лісових струмків, із тією тільки різницею, що мої відомості про природу та про живопис тепер дещо розширились.
Читаючи біографію Геснера, я познайомився також і зі старим Зульцером, який був покровителем Геснера в юності, під час перебування того в Берліні. Тому, помітивши серед книг кілька томів Зульцерового «Трактата про красні мистецтва», я вирішив зайнятися ним, позаяк він явно стосувався до нововиявленої мною галузі. Очевидно, ця книга отримала свого часу широке розповсюдження, тому що вона стоїть майже в будь-якій старій книжковій шафі та незмінно красується на всіх аукціонах, де її можна досить недорого купити. Як кошеня, що заблукало у густій траві, я безпорадно блукав у нетрях цього давно вже застарілого, складеного з енциклопедичною докладністю та монументальністю твору, приймаючи все прочитане на віру і поспішно хапаючись то за одну, то за іншу погано зрозумілу, а часто і взагалі спірну думку, і коли настав час іти на обід, голова моя була переповнена вченістю, бо я й сам відчував, якого важливого та гордовитого вигляду надають мені мої зосереджено стиснуті губи та широко розкриті, спрямовані вдалину очі. Зібравши всі вивчені мною праці про мистецтво, я відніс їх у мою кімнату і додав до теки з гравюрами покійного Фелікса.
Після обіду я ледве змусив себе на хвилинку заглянути до бабусі та, неуважно запхавши в кишеню приготований нею подарунок, мініатюрну Біблію із золотим обрізом та срібними застібками, негайно ж розпрощався з нею і поспішно пішов. Напружено мружачи свої короткозорі очі, бабуся довго ще дивилася мені вслід, і в її погляді був стриманий смуток, – адже цей благочестивий дар був знаком її щирої любові, й їй хотілося вручити його мені з належною урочистістю. Але дуже скоро її очі перестали розрізняти мене вдалині, бо, проникнувши в таємниці мистецтва, я палав тепер одним бажанням: якомога швидше випробувати набуті мною знання на ділі або, точніше кажучи, на деревах.
І ось, озброєний текою та приладдям для малювання, я вже крокував під зеленими склепіннями лісу та розглядав кожне дерево; одначе вибрати відповідну натуру виявилося не так-то просто: гордовиті лісові велетні стояли плече до плеча, тісно сплітаючись гілками, і не хотіли видавати мені своїх братів поодинці; камені та кущі, квіти і трави, горбочки й купини – все прагнуло сховатися від мене та пригорнутися до дерев, ніби шукаючи у них захисту, все навколо було злито в одне струнке ціле й дивилося мені вслід, немов посміюючись з моєї розгубленості. Нарешті могутній бук зі струнким стовбуром, у чудовій зеленій мантії й увінчаний царственою короною, відважно виступив із зімкнутих рядів, немов стародавній король, що викликає ворога на поєдинок. Цей богатир був такий ставний, кожна його гілка та кожна купа його листя були такі пропорційні з цілим, і весь він дихав такою повної радістю буття, що я був засліплений дивовижною чіткістю
