але корови – абсолютно справжні, наші».
– Молодець! – кивнули пастухи, і кожен шанобливо підняв угору великого шоколадного пальця. Я скромно вклонився, потім подивився в бік морського берега. Човен з десятком маврикійських рибалок виходив у відкрите море. Спека стояла нестерпна, навіть вітер не допомагав, хоча і розгойдував пальми – королівські, кокосові й екзотичні «павині хвости». Ну, що ж, не біда, зате прекрасна дама, безсумнівно, була задоволена моєю вправністю. Я заглянув в отвір: у кокосі було повно соку.
– Чи немає у вас соломинки? – несміливо запитав я у двох темношкірих хлопців, що сиділи на самісінькому пеклі, сплітаючи великі караїбські корзини. Хлопці зареготіли:
– З чого, по-твоєму, ми робимо ці кошики? Це ж тобі, шановний, не солома якась, а мібі найвищого гатунку. Ти що, ніколи на Домініці не бачив ліан? Пити кокосовий сік через корінь ліани – це верх екзотики!
– Верх екзотики! – повторив за ними папуга з рожево-зеленою шиєю.
Я сів у тінь під королівською пальмою на білий пісок і засумував.
– Не потрібна вам жодна соломинка, – сказала твердо моя королева. – Всі ці нововведення – ознака не кращого смаку, а іноді й падіння моралі. Зручність, часто-густо позірна, витісняє красу, причому реальну. Пийте просто з кокоса.
Я вдячно кивнув, дивлячись на воду – іноді синьо-салатну, іноді буро-зелену, іноді темно-сіру, на зграю пеліканів, на вітрильники між контурами островів.
– За ці роки багато чого змінилося, – вимовила вона, тепер не усміхаючись, і перлинні сережки – не ті, а інші, з платиновими висульками, – сумно хитнулися на мочках її вух. – Змінилося, але, на жаль, в основному – не в кращий бік. Бідна бабуся… Якби вона бачила!
Я пив сік з отвору в кокосі, дивився на чавунні або бронзові гармати антігуанского форту Джеймс, спрямовані на морський берег, і сумував за минулим разом з нею, але подумки заперечив:
«Прабабуся. Або навіть прапрабабуся». Точно не пам'ятаю, тому вирішив промовчати. Вона поправила білий накладний комір і теж мовчала. Під пальмою було прохолодно, до того ж кокосовий сік знімав ностальгію. Місцевим хлопчакам набридло пірнати за камінчиками, які вони потім видавали за бірюзу та корали, і вони грали між пальмами в прекрасну гру, винайдену в ті роки, коли її прабабуся була молода. Чи все ж таки прапрабабуся? Закриваючи очі, я побачив зграю пеліканів, що безшумно пролітали над самою поверхнею моря. Світало. Ранок не змусив чекати на себе.
– Ми з вами непогано провели ніч, – сказала моя королева, знову повернулася до мене в профіль і подивилася вдалину. Милуючись прекрасним обличчям, я задоволено подумав, що вона абсолютно не міняється і не зміниться ніколи: на всіх зображеннях в моєму головному альбомі вона молода і прекрасна. А тих її портретів, де вона постаріла, я не тримаю.
Упевнений, що вона вчинила б з моїми точно так – якщо б марки збирала вона, а британським монархом був я.
Феодосія
