видався гордим. – заявив Гарник. – доведеться змінити тактику.
– І що ти плануєш робити?
– Зараз побачиш.
Хлопці вийшли на вулицю. За рогом будівлі на них чекав Лесик, який від нетерплячки переминався з ноги на ногу. Петро зустрів друзів запитанням:
– Ну що, пістолет забрали?
Поки Гарник над чимось міркував, паузою вирішив скористатися Каратаєв:
– Сєдаков не захотів говорити з Степаном. Можна сказати, навіть виставив його за двері.
Така тріскотня у виконанні Вадима, Гарника трішки роздратувала. Ще більше його нерви лоскотала крива скептична посмішка, яка з’явилася на побитих губах Лесика.
– Сєдаков не такий лох як наш Лесик. – сердито повідомив Степан і далі звернувся до винуватця усієї цієї катавасії. – Ти знаєш на якому автомобілі він їздить?
– Хто він? Сєдаков? – Лесик вирішив уточнити про кого йдеться.
– Ну, не папа римський. – огризнувся Гарник. – Так ти знаєш на якому кориті ця гнида повзає по Тернополю?
– У нього не корито. Він має круту «беху» зеленого кольору.
– Ходи глянеш біля «Трьох валетів» і покажеш його БМВ.
– Що ти задумав? – вибухнув Лесик. – Тільки не кажи що ти хочеш взятися за старе і вкрасти його машину?
– Покажи його «беху» і зараз усе побачиш. – Гарник уже поглядом сам шукав зелений БМВ.
Автомобіль Сєдакова хлопці знайшли неподалік від бару. Троє осіб, які тусуються біля легкової машини, відразу ж привертають надмірну увагу перехожих.
– Постійте на атасі. – попросив Гарник у своїх друзів лише задля того, аби вони не створювали ілюзію натовпу. – А я піду зроблю йому невеличкий сюрприз.
Лесик і Каратаєв залишилися осторонь на тротуарі. Гарник трохи покрутився біля машини Сєдакова і дочекавшись слушного моменту зайнявся переднім лівим колесом. Степан був спеціалістом в автомобільних справах. Для здійснення задуманого йому довго вовтузитись не довелося. Спочатку швидко і вправно відкрутив ковпачок, потім так же вправно трішки попустив золотник. Почувши, як тихенько шипить повітря, Степан повернувся до своїх друзів. Усю цю справу він виконав, хоч і швидко, але обережно, щоб не спрацювала сигналізація.
Колесо повільно почало спускати. Гарник не відкрутив повністю золотника, бо шипіння повітря могло б привернути увагу перехожих чи навіть того ж Сєдакова, якби він зараз вийшов з бару. А так, тихенько, але впевнено колесо присідало.
– Що ти задумав? – в один голос поцікавилися Лесик і Каратаєв.
– Зараз усе побачите.
Хвилин через десять колесо було повністю спущене. Гарник повернувся до автомобіля, дотягнув золотник, потім закрутив ковпачок і після цього із задоволенням витер руки.
– І що далі? – поцікавився Каратаєв, коли Степан знову повернувся до своїх друзів. – Ми ж не можемо читати твої думки?
– А
