з Олексієм Сєдаковим. Чи не підкажеш де його можна знайти?
– А що ви з ним не знайомі? – офіціантка здивовано закліпала своїми довжелезними накладними віями.
– Поки що ні. Але хотіли би познайомитися. Нам сказали, що його тут можна побачити.
– Ось він. – дівчина вказала рукою на столик у кутку залу, за яким сиділи двоє чоловіків і щось жваво обговорювали. – Той, що у джинсовій куртці – це і є Сєдаков. – повідомила офіціантка, вказуючи на міцного чоловіка спортивної статури, якому було десь біля тридцяти років. Співрозмовник Сєдакова був суттєво старшим про що свідчило не тільки його сиве волосся на голові, але й пом’яте глибокими зморшками обличчя.
Гарник подякував дівчині за допомогу і підморгнув їй на прощання. Коли вона, звабливо похитуючи стегнами, попрямувала до іншого столика, хлопець пригубив трішки пива. Згодом зробив ще один невеличкий ковток. Хотів почекати коли Сєдаков завершить теревені зі своїм співрозмовником, але схоже, що їхня бесіда затягнулася до безкінечності. Можливо іншим разом Гарник був би більш терпеливим, але тільки не сьогодні. Степан підвівся коли бокал у нього спорожнів більше, ніж на половину.
– Ти тут посиди, а я змотаюся у розвідку. – поінформував Каратаєва про свої плани і, тримаючи у правій руці бокал, впевненим кроком попрямував до столика, за яким сидів Сєдаков.
Кривдник Лесика так захопився розмовою, що навіть не помітив як до них підійшла стороння людина. Щоб привернути до себе увагу, Гарник використав найпримітивніший спосіб. Двічі кашлянув. Але це не допомогло. Не спрацювало. Тоді хлопець голосно привітався:
– Добрий вечір, панове! – зустрівши у відповідь дві пари здивованих очей, Степан продовжив. – Перепрошую, але мені потрібен Олексій Сєдаков.
Одна пара сірих очей враз стала байдужою, а інша – іще більш здивованою. Заглядаючи саме у здивовану пару очей, Гарник пояснив:
– Я хотів би з вами поспілкуватися. Чи не могли б ви мені приділити кілька хвилин уваги?
Сєдаков відразу ж наморщив свого лоба. Якусь мить уважним поглядом він вивчав Гарника, а потім зверхнім тоном запитав:
– Хто ти такий і чого тобі треба?
На більш тактовну поведінку Степан і не очікував. Хлопець був до цього готовий. А як відомо, клин клином вибивають. Ввічливість Гарника немовби кудись випарувалася. Він відреагував не менше нахабно. Для початку Степан зробив кілька неглибоких ковтків пива. І це при тому що Сєдаков з нетерпінням очікував відповіді на своє запитання. Але це ще не все. У супроводі роззявленого від подиву рота Сєдакова, Гарник поклав перед ним спорожнілий бокал.
– Поки що відповім на першу частину вашого запитання. – заявив хлопець. – Я товариш Петра Лесика. Що мені потрібно, зможу розповісти під час розмови.
– Кажеш друг Лесика? – зацікавився Сєдаков. – І що тобі треба?
– Можна говорити у присутності вашого знайомого чи краще тет-а-тет?
– Давай,
