і задушили!
Мій стан важко описати словами. Все ж таки слідчому вдалося вибити мене з сідла. Спочатку я не міг нічого говорити – тільки дивився на нього і кліпав очима. Мені раптом стало душно, лоб укрився холодним потом.
– Води… Дайте води…
– Підпишемо зараз щиросердне – і скільки хочете води. Бочку, цистерну, хоч водойму цілу!
– Яке ще?…
– Щиросердне визнання провини. Я розумію: ви злякались і втекли з місця злочину, не зрозумівши, що сталося. Просто лежить дівчина, не ворушиться… Вона чинила опір, у неї величезний синець на обличчі. Отут. Ось фотографія, дивіться…
Фотографії обпікали мені руку, я акуратно поклав їх на стіл.
– Це дурниця якась!.. Чортзна-що…
– Слухайте, Шкарадо, двоє свідків підтверджують, що Наталя Кущенко пішла з вами! За десять хвилин до смерті вона мала статеві зносини з чоловіком! Сліди насильства на обличчі й тілі! З вами ще хтось був? Ні? Тепер експертиза, дослідивши сперму, зможе встановити особу! Будемо робити експертизу?
Слідчий Величко скидався на комара.
Не зовні. Сам він був низенький, весь із округлостей і якийсь сірий: сірий костюм, сіра несвіжа сорочка, сіра краватка, сірі стомлені очі, навіть обличчя явно нездорового сірого кольору. На комара він схожий звичками – вперто дзинчить у темряві, чекає, поки людина втомиться відмахуватися й засне, – щоб поживитися такою бажаною кров’ю. Комарине дзинчання тисне на психіку і дратує. За набридливою комахою ганяєшся, втративши терпець. Справді, мало не з сокирою. От тільки даремно все: у боротьбі з комаром більше допомагають увага, терплячість і зосередженість. Без них ніколи не позбудешся настирливого, впертого дзижчання.
– Послухайте, я справді погано пам’ятаю, що було вчора. Так, проводжав… Так, щось між нами сталося… От тільки не пам’ятаю як, але все було без насильства. А потім я їхав у машині. Наче дівчина казала щось про те, щоб я йшов геть… Авжеж, точно казала!
Слідчий не переривав, байдуже дивився на мене сірими втомленими очима, і погляд його свідчив про те, що для себе він давно все вирішив. Дав справі кінець, а ти, хлопче, балакай-балакай.
– Якщо ви точно встановили годину смерті, то знайдіть водія, який мене підвозив! Він скаже, коли я в машину сів. Він мусив запам’ятати час! Коли вночі п’яна людина мало під машину не кидається, хоч-не-хоч на годинника дивишся! Машинально! Звірте час, порахуйте хвилини! Чого ви сидите й мовчите?
– Важко з вами. – Слідчий Величко склав фотографії місця злочину в конверт. – Отже, одинадцятого і двадцятого вас у місті не було?
– До чого тут це?
– Перевіримо. – Здавалося, він не звернув уваги на моє запитання. – Все перевіримо. Тільки питання поки що я ставлю. І ще ставитиму. – Його товстий короткий палець натиснув на кнопку, викликаючи конвой. – А ви подумайте. Не іграшки це все. Одинадцятого серпня у студмістечку вбили дівчину. Студентку. Двадцятого – ще одну. Вчора, двадцять п’ятого, – третю. Усіх трьох задушили. Води налити?
3
На
