слідчий сказав:
– Я бачу, вахмістре, ваша практична виучка в кримінології переважає мою… – Штудер щось пробурмотів собі під ніс. – Що ви кажете? – Слідчий аж руку до вуха приклав, ніби боявся пропустити бодай слово свого співрозмовника.
Але Штудер ураз неначе забув, де він. Бо заходився неквапливо прикурювати дешеву сигару.
– Може, краще закурите сигарету? – наважився несміливо запитати слідчий, бо терпіти не міг диму від таких сигар. І простяг Штудерові через стіл розкритий портсигар. Та Штудер заперечливо похитав головою. Йому, вахмістрові Штудерові, сигарети з золотим мундштучком!..
Слідчий порушив тишу.
– Де ж ви набули таких практичних знань, пане Штудер?
Але навіть зміна форми звертання – «пане Штудер» замість «вахмістре» – не змогла розбудити мовчазного оперативника з задуми.
– І чому це ви з вашими знаннями не стали хоч би лейтенантом поліції?
Штудер рвучко підвів голову.
– Що?… Що ви сказали?… У вас попільничка є?
Слідчий усміхнувся й посунув через стіл мосяжну мис оч к у.
– Я свого часу працював у Граці в професора Гроса. А чому я не зробив кар’єри? Бачте, я колись попік пальці на одній банківській справі. Тоді я був комісаром у міській поліції… Еге ж, а під час війни… Після історії з банком я попав у неласку, і довелося починати все з самого низу. Таке буває… Але я хотів спитати ось що: як ви збираєтесь розв’язувати цю справу? З яких кроків починати?
Спочатку слідчий хотів був присадити цього вахмістра, пояснити йому, хто тут командує; адже, кінець кінцем, відповідальність за розслідування лежить на ньому… Але він відігнав цей перший імпульс. У Штудеровому погляді було щось таке очікувально-несміливе… Тому слідчий сказав досить примирливо:
– Ну, гадаю, почнемо з найзвичнішого. Викличемо родину Вічі, хазяїна… гм… звинуваченого…
– Ервіна Шлюмфа, – перебив Штудер, – уже судженого за грабунок, крадіжки та інші дрібніші злочини. Коли трупа відвезли до судово-медичного інституту?
– У середу ввечері…
– Як ви гадаєте, коли ми зможемо одержати з інституту висновок?
– Думаю, можна б показати труп обвинуваченому… Що ви на це скажете?
Запитання було ввічливе, але думав слідчий десь так: «Хоч би вже ти швидше забирався геть! Сигара смердить, поводишся настирливо, я, звісно, поскаржуся начальству, але що мені з того? Отже, так скоро я тебе не спекаюсь. Тому краще ладком…»
– Показати звинуваченому? – перепитав Штудер. – Везти його туди, щоб він знову дорогою спробував утекти?
– Що? Він хотів чкурнути від вас? І ви мені нічого про це не сказали?
Штудер подивився на слідчого спокійним поглядом і знизав плечима. Ну що можна відповісти на таке запитання?
– Я буду з вами цілком відвертий, пане слідчий, – раптом сказав він, і голос його звучав якось дивно
