підвівся:
– Ну й останнє питання: як, по-вашому, проходить сімейне життя Віллі й Лісбет?
«Трондхеймський орел» і Рута знову обмінялися поглядами-позивними.
– Тут усе добре чутно. У них і спальня виходить у двір.
– Ви чули, як вони лаються?
– Вони не лаються. – Жінки виразно на нього подивилися.
Сенс сказаного кілька секунд доходив до Харрі, після чого він, на превеликий жаль, відчув, що червоніє.
– Отже, у них усе було чудово, – бентежачись, сказав він.
– Двері на терасу все літо розкриті. Іноді мені навіть хотілося забратись на дах, обійти навколо двору і сплигнути до них на терасу, – вишкірилася Рута. – Трішки пошпигувати, га? Нескладно ж: стаєш на перила, потім ногу на ринву, і…
«Трондхеймський орел» штовхнула її в бік.
– Але цього й не потрібно, – отямилася Рута. – Лісбет майстер… як це?
– Звукових ефектів, – підказала «Трондхеймський орел».
– От-от. І все цікаве можна уявити по голосу.
Харрі почухав потилицю.
– Такому низькому, з хрипотою, – обережно посміхнулася «Трондхеймський орел».
Повернувшись, Харрі застав у квартирі працюючих Івана й Івана. Кінолог Іван обливався потім, а пес Іван вивалив із пащі язик, червоний, як банти на День Конституції.
Харрі обережно сів на одне з лож і попросив Віллі Барлі розповісти все ще раз, із самого початку, про те, що і коли сталося після обіду. Історія Барлі підтверджувалася свідченнями двох жінок.
Харрі помітив у його очах щирий відчай і почав уже думати, що коли щось кримінальне і сталося, цей випадок – виняток зі статистичних даних. Але він усе більше впевнявся в тому, що Лісбет скоро повернеться. Або чоловік – або ніхто. Статистично міркуючи.
Повернулася Беата і сказала, що в усьому будинку застала мешканців тільки у двох квартирах, і вони не чули і не бачили нічого підозрілого ні на сходах, ні на вулиці.
Постукали, Беата відчинила. З’явився патрульний у формі. Харрі відразу його впізнав – той самий, що стояв на посту на Уллеволсвейєн. Не звертаючи уваги на Харрі, він заговорив з Беатою:
– Ми поговорили з людьми на вулиці та в «Ківі», перевірили сусідні двори та під’їзди. Нічого. Але багато ж у відпустках – на вулицях тут порожньо, жінку могли заштовхати в машину так, що ніхто б і не помітив.
Харрі побачив, як зіщулився Віллі Барлі.
– Напевно, варто було б перевірити кількох пакистанців, які тримають тут крамниці, – додав патрульний, колупаючись мізинцем у вусі.
– А чому саме їх? – запитав Харрі.
Поліцейський нарешті обернувся до нього:
– А ви хіба не читали кримінальну статистику, інспекторе? – Він зробив особливий наголос на останньому слові.
– Читав, – відповів Харрі. – Наскільки я пам’ятаю, крамарі там не на перших позиціях.
Патрульний відповів, уважно роздивляючись мізинець:
– Мені дещо відомо про мусульман, як і вам,
