Аж поки Харрі, нарешті, не наважився вимовити слова, які витали довкола них у повітрі.
– А що ти можеш сказати про отого типа на ім’я Ганс Крістіан?
– Ганс Крістіан Сімонсен? Він – юрисконсульт Олега.
– Ніколи не чув про жодного Ганса Крістіана Сімонсена, коли займався розслідуванням убивств.
– Він – із цього району міста. Ми були однокурсниками в правничому вузі. Тому він запропонував свої послуги.
– Ти диви, сходиться.
Ракель розсміялася.
– Здається, він два-три рази запрошував мене на побачення, коли ми були студентами. А ще він хотів, щоби ми разом брали уроки джаз-танців.
– Боже борони!
Ракель знову розсміялася. Господи, як же він скучив за цим сміхом!
– Ти ж знаєш, я завжди мала слабкість до чоловіків, які знають, що їм треба, – підділа вона його.
– Угу, – сказав Харрі. – І що ж ті чоловіки для тебе зробили корисного?
Вона не відповіла. Їй і не треба було. Натомість між її широкими чорними бровами утворилася глибока задумлива зморшка. Харрі пригадав, як ніжно гладив ту зморшку пальцями кожного разу, коли її помічав.
– Інколи краще мати адвоката, відданого справі, аніж адвоката, настільки досвідченого, що результат він знає наперед.
– Ясно. Ти маєш на увазі такого юриста, який знає, що цю справу виграти неможливо?
– Ти хочеш сказати, що мені слід було найняти якогось старого занудливого роботягу?
– Зазвичай найкращі правники і бувають найбільш відданими справі.
– Це – дрібне нарковбивство, Харрі. Найкращі адвокати займаються більш престижними й перспективними справами.
– І що ж розповів Олег про те, що сталося, своєму відданому адвокату?
Ракель зітхнула.
– Сказав, що нічого не пам’ятає. І окрім цього він нікому й нічого не бажає говорити.
– І саме на цьому ти хочеш побудувати свій захист?
– Послухай-но, Ганс Крістіан – чудовий фахівець у своїй царині. Він знає, що треба робити і про що йдеться. Він консультується з найкращими спеціалістами. І він працює не покладаючи рук і вдень, і вночі – повір мені.
– Тобто, іншими словами, ти з вигодою користаєшся його турботливою вдачею?
Цього разу Ракель не розсміялася.
– Все дуже просто: я – мати. І готова зробити все, що буде потрібно.
Вони зупинилися на краю лісу і сіли на окремі стовбури ялин. Сонце на заході вже опустилося до вершечків дерев і висіло над ними, наче здута повітряна кулька в День незалежності.
– Звісно, я знаю, чому ти приїхав, – сказала Ракель. – Але що конкретно ти плануєш робити?
– Виявити на сто відсотків упевненості – винуватий Олег чи невинуватий.
– Чому?
Харрі знизав плечима.
– Тому, що я – детектив. І тому, що так влаштований наш людський мурашник. Нікого не можна засуджувати, допоки немає цілковитої впевненості. Допоки є сумніви.
