style="font-size:15px;"> – Стоп, – сказав він. – Можеш повторити останні слова?
– Квитки тоталізатора, сер.
– Посол, мабуть, відвідував перегони, – сказала Крамлі. – Що ж, популярний вид спорту в Таїланді.
– А це що таке?
Харрі нахилився до водійського місця й підняв прозору пластикову ампулу, що застрягла в щілині між спинкою й сидінням.
Поліцейський глянув у свій список, але нічого такого там не знайшов.
– У подібних ампулах випускається рідкий екстазі, – пояснила Крамлі, підійшовши ближче, щоб розглянути знахідку.
– Екстазі? – Харрі похитав головою. – Літні християнські демократи, може, і злягаються в борделях, але препарати не вживають.
– Ампулу перевіримо, – відповіла Крамлі. Було помітно, що вона незадоволена – ще б пак, проґавити такий доказ.
– А тепер поглянемо, що в нас іззаду, – продовжував він.
Багажник машини був настільки ж охайний і чистий, наскільки захаращеним виявився салон.
– Акуратист, – зробив висновок Харрі. – У салоні, швидше за все, орудують дружина й дочка, але в багажник він їх не пускає.
У світлі кишенькового ліхтарика, наведеного Крамлі, блиснув ящик з інструментами. Тут усе сяяло чистотою, і лише трохи вапна на викрутці свідчило про те, що цей інструмент використовували.
– Ще трохи віктимології, хлопці. Припускаю, що Мольнес особливо майстровим не був. Цей інструмент жодного разу не вступав у контакт із двигуном. Зате його використали, щоб повісити вдома, на кам’яній стінці, скажімо, сімейний портрет.
Тієї ж миті у нього над вухом радісно задзвенів комар. Харрі ляснув себе по щоці, відчувши долонею вологий холод власної шкіри. Сонце вже сіло, але спека не спадала, зате вітер стих, і здавалося, що волога сама виступає із землі в них під ногами й так просочує повітря, що його можна пити як воду. Поруч із запасним колесом лежав домкрат, що на вигляд теж жодного разу не використовувався, і ще вузький коричневий шкіряний кейс, цілком доречний у машині дипломата.
– Що в кейсі? – запитав Харрі.
– Він замкнений, – відповіла Крамлі. – Автомобіль формально вважається територією посольства й тому не входить у нашу юрисдикцію, так що ми не маємо права його розкривати. Але якщо серед нас представник Норвегії, то ми, можливо…
– Шкода, але в мене немає дипломатичного статусу, – сказав Харрі, дістав кейс із багажника й поклав його на землю. – Але я кажу, що цей предмет більше не перебуває на норвезькій території, і тому пропоную вам розкрити його, поки я сходжу в хол і поговорю із власником мотелю.
І Харрі повільним кроком перетнув патіо. Ноги набрякли після авіаперельоту, сорочка намокла від поту, хотілося пити. Якщо не зважати на все це, то знову зайнятися справою виявилося не так уже й погано. Від останнього разу пройшло чимало часу. Він помітив, що «м» на вивісці теж згасла.
Розділ 7
«Ванг Лі, менеджер», – було написано на візитівці, яку простягав Харрі чоловік за стійкою;
