наголошуючи на «Осло». – І що ж привело поліцію Осло у Ставангер, пане Холе?
– Нічого виняткового, – відповів Харрі. – Свіже повітря, гарні гори.
– Невже?
– Фіорд. Може, якщо стане часу, стрибнемо з Кафедри [47].
– Отже, з Осло направили до нас блазня. Що тут скажеш? Ви зайнялися ризикованим спортом. Чи були у вас якісь серйозні підстави не повідомляти нас про ці відвідини?
Посмішка у інспектора Колбйорнсена була така ж тоненька, як і його вусики. А ще він мав капелюха – маленького, чудного, якого носять глибокі старці або ж надто самовпевнені піжони. Харрі згадав, що такого самісінького капелюха носив Джин Хекман у ролі Попая Дойла у «Французькому зв’язковому». І ладен присягтися, що Колбйорнсен не відмовиться ані від льодяника на паличці, ані від того, щоб, зупинившись у дверях, сказати: «Ах, так, іще питання».
– Гадаю, у вас десь валяється факсове повідомлення, – мовив Харрі, дивлячись на зодягненого у біле чоловіка, який саме заходив до кімнати. Комбінезон експерта-криміналіста, що вкривав його з ніг до голови, зашурхотів, коли чоловік, стягнувши з себе білий каптур, упав на стілець. Він, глянувши на Колбйорнсена, вилаявся.
– Отже? – спитав Колбйорнсен.
– Він має рацію, – мовив експерт, киваючи у бік Харрі, але не дивлячись на нього. – Хлопця просто приклеїли до ванни суперклеєм.
– Приклеїли? – перепитав Колбйорнсен і подивився на підлеглого, звівши брови. – Пасивна форма. Чи не зарано ти виключаєш, що Еліас Скуг заподіяв собі все власноруч?
– А потім відкрив кран, щоб утопитися у найповільніший і найбільш болісний спосіб? – спитав Харрі. – Перед тим заклеївши собі рота скотчем, щоб не закричати?
Колбйорнсен знову посміхнувся Харрі своєю тонесенькою, як нитка, посмішкою:
– Я скажу: «Осло», коли ви матимете змогу висловити свою думку.
– Приклеєний намертво, з голови до п’ят, – продовжував криміналіст. – Потилицю поголено й добряче намащено клеєм. Те ж саме щодо плечей та спини. Сідниці, руки, обидві ноги. Тобто…
– Тобто, – повів далі Харрі, – коли вбивця вимастив його клеєм, він дав Еліасу трішки полежати, щоб клей узявся, потім ледь-ледь повернув кран і пішов, а Еліас Скуг був приречений повільно помирати потопаючи. І Еліас почав боротися проти часу та смерті. Вода піднімалася повільно, але він знесилювався. Допоки все його єство не охопив смертельний страх і він не зібрав усі свої сили, щоб звільнитися. У нього вийшло. Він спромігся відірвати від дна ванни найсильнішу частину тіла – праву ступню. Він просто відірвав її від шкіри, котра, як ви бачите, досі приклеєна до дна ванни. Ванна наповнилася кров’ю, а Еліас стукав ногою по дну, аби привернути увагу хазяйки квартири, що живе внизу. І вона його почула.
Харрі кивнув у бік кухні, де Кая силкувалася заспокоїти й втішити хазяйку. Вони чули, як літня пані жалібно плаче.
– Але вона неправильно все зрозуміла. Гадала, що пожилець
[47] Кафедра – скеля заввишки 604 метри у Західній Норвегії, поблизу Люсе-фіорда.
