особисте життя. Чорний нічний швейцар, що впустив Каю, довго вдивлявся у світлину й ще довше – у стодоларову банкноту, яку йому простягли, перш ніж взяти гроші й тицьнути в один з кутків.
«Харрі Холе, – подумала вона. – Got you [14]».
Він лежав голічерева на матраці, дихаючи майже нечутно. Через чоло простягалася глибока зморшка, й зараз, уві сні, права вилиця випнулася ще дужче. Кая чула, як у різних закутках кахикають і хроплять люди. Зі стелі крапало, краплі падали на кам’яну підлогу, глибоко й дражливо зітхаючи. Запнуто було не до кінця, й у закуток проникало холодне блакитнувате сяйво від ламп денного світла на ресепшені. Біля вікна вона зауважила шафу, стілець і пластикову пляшку поряд з матрацом, що лежав просто долі. У кімнаті більше не було нічого. Стояв гіркувато-солодкий запах, як від паленої гуми. Він ішов від непогашеної цигарки у попільничці, що стояла долі поряд із пляшкою. Присівши на стілець, вона помітила, що Харрі стискає щось у руці. Засмальцьовану жовто-коричневу грудку. Кая бачила чимало грудок з гашишу того року, коли була патрульною, щоб визначити, що це щось інше.
Коли Харрі прокинувся, вже була майже друга.
Вона почула, як ритм його дихання дещо змінився, й раптом зауважила, як зблискують у темряві білки його очей.
– Ракель? – спитав він. І знову заснув.
За півгодини він несподівано знову розплющив очі, сіпнувся й запхав руку під матрац.
– Це я, – мовила Кая. – Кая Сульнес.
Він укляк, не встигнувши дістати те, що збирався. Потім знову знесилено впав на матрац.
– Якого дідька ви тут шукаєте? – прохрипів він.
– Вас, – відповіла вона.
Він тихо засміявся, не розплющуючи очей.
– Мене? Знов?
Вона дістала конверт, нахилившись, помахала ним перед його обличчям. Він ледь розплющив око.
– Це квиток на літак. До Осло.
Око знову заплющилось.
– Удячний вам, але я залишаюся.
– Якщо я вас знайшла, вони теж знайдуть, – це лише питання часу.
Він мовчав. Вона чекала, дослухаючись до його дихання й крапель, що падали монотонно. Нарешті він знову розплющив очі, почухав шию за лівим вухом і підвівся на ліктях.
– Цигарку маєш?
Вона похитала головою. Він підвівся, скинувши з себе простирадло, й підійшов до шафи. Як на людину, яка півроку мешкала у субтропіках, він був навдивовижу блідий і такий худий, що можна було перерахувати на спині всі ребра. Статура колишнього спортсмена, та наразі про м’язи нагадували хіба що різкі заглибини під блідою шкірою. Він відчинив дверцята шафи. Вона з подивом відзначила, як акуратно складено його одяг. Він увібрався у майку й джинси, як був зодягнений напередодні, й не без зусилля дістав з кишені щось, схоже на зім’яту пачку цигарок. Потім узув кросівки й прочовгав повз неї, клацнувши запальничкою.
– Ходімо, – мовив тихо. – Саме час вечеряти.
Було пів на третю ночі. Сірі залізні жалюзі у всіх крамницях та кав’ярнях у Чункінзі було
[14] Попався (
